15 квітня, неділя Пасха Христова - Великдень

"З Великоднем! З Христовим Воскресінням!

Здоров’я! Миру! Успіхів у праці!

Помолимося за душі спасіння

У колі друзів, в радості і щасті. 

Паски посвятим, і згадаєм рідних, 

Які від нас у вічність відійшли.

Дай Боже всім з Великоднем погідним!

У злагоді й достатку щоб жили!

Любові вам, надії, сил і віри!"

    15 квітня, неділя Пасха Христова - Великдень.

    Христос Воскрес! - Воістину Воскрес!

    О, як чудодійні ці слова! Коли ми їх вимовляємо або чуємо, в наших серцях спалахують вогні святої радості про Господа Ісуса Христа Воскреслого. І де б вони не виголошувалися, де б ці слова не лунали, де б не чулися, - усюди вони викликають тріпотіння в кожному серці і від них все яскравіше спалахує полум’я віри в душі кожного прославляючого Воскреслого Господа.

До 170-річчя від дня народження М. В. Лисенка

   З ім'ям Миколи Лисенка пов'язана епоха становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні. Основоположник національної композиторської школи, творець національної музичної мови, визначний піаніст і хоровий диригент, педагог та громадський діяч, Микола Лисенко зробив своє непересічне мистецьке обдарування зброєю в боротьбі за пробудження національної самосвідомості рідного народу.

Народився Микола Віталійович у с. Гриньки (тепер – Глобинський р-н Полтавської обл.). Легендарним засновником роду Лисенків вважається козацький ватажок Вовгура Лис, сподвижник Максима Кривоноса, козак-характерник, котрий «мав під два метрии зросту і обносив камінне жорно круг млина тричі поспіль».

   Малоросійський родословник нараховує 163 представники цього давнього роду.

До дня народження Т. Г. Шевченка

«Він був сином мужика, - і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним 

ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі  у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду…

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори…»

(І. Франко Присвята)

   9 березня – день народження Тараса Григоровича Шевченка (1814-1816), українського поета, художника, мислителя.

   Трагічна і яскрава доля Тараса Шевченка, творча спадщина геніального поета, художника є незнище-нними символами історії українського народу, його національними святинями.

   Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. (новий стиль) у с. Моринцях на Київщині в кріпацькій родині.      Убога й тісна була хата Шевченків, убоге й тісне було і життя цієї родини, як зрештою й переважної  більшості  їх односельців. Тільки невпинною тяжкою працею Грицько і Катерина Шевченки могли сяк-так утримати себе й дітей, що їх у 1818 році мали вони вже шестеро. Тарас прийшов на світ третій: перед ним – брат Микита й сестра Катерина, по ньому – Йосип, Ярина й сліпенька Марія. Коли пізніше, згадуючи життя своєї родини, поет писав:

"…неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають",

то нічого не перебільшував: у світлі документальних історичних даних тодішнє життя кріпаків встає в нашій уяві, як справжнє пекло, яким воно уявлялося й Шевченкові:

"Мені аж страшно, як згадаю

Оту хатину край села!

До 150-річчя від дня народження М. К. Пимоненка (1862-1912)

   Ім'я Миколи Корниловича Пимоненка – серед найкращих діячів українського образотворчого мистецтва. Воно стало синонімом високих досягнень національної школи реалістичного малярства в царині побутової картини та пейзажного жанру. Митець побачив і показав Україну крізь призму буття селянства, котре на його полотнах стало уособленням духовної краси народу. Він збагатив скарбницю українського мистецтва, створивши полотна світової цінності.

Народився Микола Корнилович у Києві, у родині власника невеличкої майстерні, який сам виконував різьбярські роботи й розписував церковні іконостаси на замовлення храмів у селах та містечках поблизу Києва. З одинадцятирічного віку хлопчик почав їздити з батьком та допомагав йому чистити палітри, мити пензлі, грунтувати дошки та полотна для ікон. Мандруючи Київщиною, він зачаровано вбирав у себе красу рідної природи, знайомився з побутом і звичаями українського села. Згодом і сам почав розписувати іконостаси. Пробуючи сили у самостійній творчості, свої перші малюнки Микола присвятив зображенню сільського побуту, жнив, сінокосу, усьому тому, що спостерігав навколо себе. Барви та сюжет из життя українського села приваблювали юного художника більше, ніж ікони. Він мріяв стати справжнім живописцем.