У XVII – на поч. XVIII ст. головними сховищами книжкових скарбів, як рукописних, так і друкованих, були монастирські та церковні бібліотеки.
Монастирі здавна були центрами книжності, де створювалися, накопичувалися книги. Монастирські бібліотеки століттями збирали результати інтелектуальної діяльності вчених монахів не лише власної, але й інших монастирів чи світських закладів і осіб. Це дозволяє твердити про важливе значення монастирських бібліотек, які концентрували духовну ( а часто й світську) книгу століттями, відображаючи репертуар, підзбір книг на рівні загальних приписів, особистих смаків і вподобань братії тощо.
Чернігівські землі на своїй території у ХVІІ-ХVІІІ ст.. дали притулок біля півтора десяткам православних обителей. Серед них відомі Єлецький, Троїцько-Іллінський, П’ятницький у м. Чернігові, Спасо-Преображенський у м.Новгород-Сіверському, Густинський біля м.Прилук та інші.
Якщо монастир володів друкарнею, то частину видань бібліотеки складали власні видання монастиря. Частина книжок купувалася. Решта – накопичувалася завдяки пожертвам та заповітам власників.
Значну частину монастирських книгозбірень становила друкована й рукописна церковнослужебна й рукописна церковнослужебна та богословська література: Біблія, Євангеліє, Часослови, Псалтирі, Мінеї, Октоїхи, Тріоді, Ірмологіони, патерики, видані Львівською братською, Києво-Печерською, Троїце-Ільїнською друкарнями. Були острозькі, віленські, московські видання. Зберігалася і так звана патристична література – твори Василія Великого, Іоанна Дамаскіна, Іонна Златоуста, Єфрема Сіріна, Афанасія Великого та ін. Цим репертуаром обмежувалася більшість монастирів. У великих монастирях зібраннях ироко представлена українська проповідницька, віршована та полемічна література поч. ХVІІІ ст. Це твори Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Димитрія Ростовського, Іоана Максимовича, Феофана Прокоповича. Незважаючи на проголошувану з усіх церковних амвонів анафему Івану Мазепі, в кафедральній бібліотеці Троїцько-Іллінського монастиря зберігався присвячений йому панегірик Стефана Яворського [1] (Чернігів, 1689). За указом Петра І (1720), друкарням Лівобережної України дозволялося випускати церковнослужебну й богословську літературу за обов’язкової уніфікації текстів з російськими синодальними виданнями. Це звузило репертуар книг, які виходили в друкарні Троїцько-Іллінському монастирі, а також позначилося на їх мові, оскільки друкування велося церковнослов»янською мовою. Світське друкування гражданським шрифтом поширюється на Лівобережжі лише з кінця ХVІІІ ст. Тому не дивно, що і в монастирських, і у власних зібраннях так багато книг, виданих «гражданкою» в Москві та Петербурзі. Це граматики, лексикони, атласи, історичні та георафічні праці, перекладна література, а особливо твори французьких філософів-просвітителів. Так, «Монтаниевы опыты» були в бібліотеках чернігівських єпископів Кирила та Феофіла [2]. Знаходилися в бібліотеках переклади праць німецьких філософів Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за якими з середини ХVІІІ ст.. читали філософію в Києво-Могилянській академії, а також російські періодичні видання.