МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ДЗ „НАЦІОНАЛЬНА ПАРЛАМЕНТСЬКА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ”
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР З ПИТАНЬ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА
_______________________________________________________
ДЗК Випуск 2/5 ____ 2012 р.___
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО КУЛЬТУРУ ЯК ЗАСІБ
ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
(оглядова довідка за матеріалами преси)
Незалежність держави зав¬жди вимірюється її залежністю від культури – для третього тисячоліття це вже не метафора, а стратегія. Невипадково інтелектуали планети прогнозують докорінну зміну світових пріоритетів, коли „держави газу і нафти” поступаються державам, що будуються на гуманітарно-художніх та природничих засадах [1].
Українська держава спирається на багатовікову історичну традицію великих праслов’янських культур. Її незалежність визначально орієнтувалася на здобутки, які виборювали, передусім, найчутливіші до фундаментальних цінностей суспільства гуманітарії і гуманісти – письменники, режисери, художники, музиканти. Перші каденції Верховної Ради України виявилися потужними генераторами гуманітарних ідей якраз через присутність у них моральної, національно орієнтованої худож¬ньої інтелігенції. Саме тоді було ухвалено перші за часів незалежності „Основи законодавства України про культуру”, підписані Президентом Л. Кравчуком у 1992 році [2].
Життя доповнило цей документ й іншими правовими актами. Наприклад, норми, закріплені Конституцією України (1996 рік), реально гарантують свободу мистецької творчості й широкий доступ громадян до всього комплексу культурних надбань народу, без огляду на політичні переконання [3].
Позитивною і зрозумілою рисою молодих держав є їхнє прагнення створити законодавче підґрунтя для змін, які відбуваються у їхніх суспільствах. Відомо, що вирішення проблем культурного будівництва для становлення незалежної держави, формування демократичного громадянського суспільства та створення сучасного національного культурно-мистецького простору є передумовою входження України до світової спільноти розвинених демократичних держав [4].
