Бібліотеки навчальних закладів

ХУІІІ ст. у сфері освіти знаменне тим, що саме в цей час в Україні формується розгалужена мережа початкових навчальних закладів, зароджується система професійної освіти.

Мережа початкових шкіл в Україні  ХУІІІ ст. була досить розвинутою. Заснування початкових шкіл переважно реалізувалося за ініциативи місцевого населення при існуючих парафіяльних церквах. Навчальний процесс у таких школах, як правило, здійснювався місцевими священниками або покладався на дяків. Бібліотеки при ціх школах  мали незначні книжкові фонди.

Загалом на середину ХУІІІ ст. лише на землях Гетьманщини існувало майже півтори тисячі сільських та міських шкіл початкового рівня. У великих полкових містах могло існувати по декілька таких шкіл. Так, наприклад, у Чернігові та Новгород-Сіверському існувало по шість початкових шкіл., у Сосниці та Березному – чотири, Городні та Мені – три. Программа цих шкіл, як правило, передбачала навчання дітей читанню по букварю, знайомство з Псалтирем і Часословом, вивчення елементарних арифметичних дій.

Мережу середньої та вищої освіти на українських землях формували православні, католицькі та Греко-католицькі колегіуми, а також Києво-Могилянська академія та Львівський університет. На теренах Гетьманщини та у Слобідській України освітні потреби населення задовольняли православні колегіуми – Чернігівський, Харківський та Переяславський, а також Києво-Могилянська академія.

Сучасники називали його Чернігівським Олімпом, Чернігівськими Атенами. В цих пишномовних назвах вбачаємо не лише данину бароковому, пануючому на той час вітіюватому стилю, але й й високу оцінку одного з визначальних осередків освіти та культури в Україні ХУІІІ ст.. – Чернігівському колегіуму.

Другий за значимістю після Києво-Могилянської академії навчальний заклад в Гетьманщині був відкритий в Чернігові – в одному з найдавніших історичних та духовних центрів Русі.

Розквіту та підйому Чернігова в другій половині ХУІІ ст.. сприяла діяльність визначного церковного і культурного діяча, впливового політика, чернігівського архієпископа Л.Барановича, котрий перевівши сюди з м. Новгород-Сіверського катедру (1672 р.). друкарню, школу, згтртувавши навколо себе таких відомих письменників як І.Галятовський, Д. Туптало, Т. Богданович, Л. Крщонович, І. Величковський, перетворив стародавнє місто на провідний культурний осередок всього Лівобережжя, прагнув порівняти його з Києвом.

Зважаючи на занепад Києво- Могилянської колегії під час Руїни, Л. Баранович, ставить за мету створити в Чернігові заклад вищого рівня, проте цей задум здійснив уже після його смерті чернігівський архієпископ І. Максимович, який за підтримки гетьмана І.Мазепи в 1700 р. реорганізував школи Л. Барановича в колегіум.

Фундований видатними релігійними і культурними діячами за взірцем Києво-Могилянської академії Чернігівський колегіум став значним центром просвіти в Східній Україні, де отримували гуманітарну освіту преставники всіх верств тогочасного суспільства: козацтва, міщанства, духовенства, селян.

Окрім обовязкової латинської мови, тут вивчали польську, слов’янську, німецьку, грецьку, французьку мови, а також поетику, риторику, філософію, географію, історію, математику, хоч і не на постійному рівні, а після реорганізації колегіуму вдуховну семінарію (1876 р.) – богослов’я.

У стінах колегіуму значного розвитку досягло поетико-риторичне мистецтво, драматургія, перекладацька діяльність.

Результатом плідної співпраці архієпископів та викладачів колегіуму, стала низка друкованих прозових і віршованих творів, відомих широкому загалу тогочасного суспільства. Колегіум перетворюється у важливий центр розвитку української літератури першої половини ХVІІ ст..

Значною мірою цьому сприяла діяльність друкарні Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, яка була найбільшою за кількістю та тематикою видань після Львівської і Київської. Друкувалися в цей період переважно книги полемічні, моралістичні, збірники повчального характеру, поетичні твори представників місцевого, літературного осередку, навчальна література, букварі.

Таким чином, Чернігів був визначним центром книжкової культури кінця ХVІІ-ХVІІІ ст. Про це свідчила і велика бібліотека, яка існувала при Чернігівському колегіумі.

На думку фахівців, бібліотеки України ХVІІІ ст.є надзвичайно цікавим феноменом української культури того часу [11, c. 42]

Особливо цінними та великими за репертуаром були книжкові зібрання провідних навчальних закладів: Києво-Могилянської академії, Чернігівського,  Харківського, Переяславського колегіумів.

Вони слугували важливим джерелом, звідки викладачі та учні черпали знання, знайомилися із західноєвропейською літературою, передовими науковими досягненнями. Книгозбірні значною мірою можуть свідчити про фонд наукової та освітньої інформації, якою володіла тогочасна інтелектуальна еліта. Світська та духовна інтелігенція. Як правило, виховувалася у цих навчальних закладах і в свою чергу безпосередньо впливала на формування бібліотек своїх навчальних закладів., заповідаючи їм приватні зібрання. Проте вивчення їх фондів залишається до нашого часу далеко не завершеним.

Справа ускладнюється тим, що не всі бібліотечні зібрання збереглися: наприклад, в в 1870 р. більша частина книг бібліотеки Києво-Могилянської академії (9 тис. з 12 тис.) [12, c. 140] згоріла, бібліотека Чернігівського колегіуму була втрачена в роки Другої світової війни. Не всі каталоги та описи книжкових зібрань дійшли до нашого часу, а ті, що збереглися, ще чекають свого оприлюднення. Свого часу М. Петров опублікував каталог бібліотеки Київської академії, якого уклав на початку ХІХ ст.. і. Фальковский ( 6 272 книжок) [13, c. 470], проте він не досліджений. З трьох відомих каталогів бібліотеки Харківського колегіуму, проаналізований лише один 1769 р. (2 500 книжок) І. Кагановим [14, c. 109].

Тому значний інтерес представляє каталог бібліотеки Чернігівського колегіуму, що зберігається в рукописному відділі Синодального фонду Російського державного історичного архіву м. Санк-Петербурга [15, c. 326]. Започаткувала вивчення цього каталогу старший науковий співробітник інституту історії НАН України О. Дзюба [16].

Травкіна О. I.  продовжує його дослідження, але не претендує на повний і детальний аналіз.Вивчення рукописного каталогу, що має більше 450 аркушів, потребує подальшого уважного та скрупульозного дослідження. Бажано виготовити копію, хоча б одного з трьох примірників каталогу, що знаходиться у Петербурзі.

Каталог був укладений на початку ХІХ ст. після реорганізації колегіуму в семінарію за ректорство о. Огієвського-Охотського. Точна дата укладання каталогу не вказана, вона визначається найпізнішим виданням -1810 р.

Згідно з каталогом у бібліотеі нараховувалося трохи більше восьми тисяч книжок та журналів латинською, російською, французькою, німецькою, польською, англійською, італійською мовами.Укладачі каталогу (бібліотекар та вчитель семінарії В. Янковський), певно, розділив бібліотеку на так звану фундаментальну (основну) та учнівську, тобто таку, якою користувалися в основному учні. Про це свідчить чимало книжок у багатьох примірниках у другій частині каталогу.

Книжки в каталозі бібліотеки систематизовані за мовними ознаками і розподіляються за тематикою: богословська література; філософська література; словесність; математика; історична та географічна література; граматика та словники; філологія; цивільне правознавство; медицина; театр.

Переважала література написана латиною, близько 5 тисяч книжок, або 60% від загальної кількості.

Друге місце займала російськомовна література, близько 1 7000 книжок, або 20%, далі література французькою мовою – десь 600 книг, або 8%, польською – близько 500 книг, або 6%, німецькою – 250 книг, або 3%, решта – англійською та італійською – 65 книжок.

, або менше 1%.Таким чином, за кількістю книжок бібліотека Чернігівського колегіуму була другою після Києво-Могилянської академії в колишній Гетьманщині, а може навіть і перевищувала її в кінці ХVІІІ ст. Як уже зазначалося, більша частина книг бібліотеки академії згоріла, згідно з каталогом І. Фальковского в ній нараховувалося в цей час більше 6 тис. книг.

Бібліотеку, ймовірніше встого, заснував Л. Баранович ще при школах в м. Новгород-Сіверському, яку згодом після 1672 року, перевіз до Чернігова. Вона була сформована на основі надходження книг від таких відомих церковних та культурних діячів як Л. Баранович, І. Максимович, Ф. Углицький, Д. Ростовський , І. Галятовський, Ф. Филимонович, І. Ієвлевич, А. Стаховський і містила багато цінних раритетів ХVІ-ХVІІІ ст.  Серед них найдавніші книги, що належали митрополиту П.Могилі з його власним автографом. Досить вагомим був внесок у бібліотеку чернігівських єпископів К. Ляшевецького (після його смерті залишилося «555 русских книг и 380 на иностранніх язиках») [17, c. 89], а також В. Садковського, який подарував бібліотеці 500 книг, переважно польських та французьких [18, c. 796]. Значно поповнилась бібліотека, певно, за рахунок надходжень від монастирських зібрань, після закриття ряду монастирів єпархії в 1786 році. Отже, основне ядро бібліотеки сформувалося протягом ХVІІ-ХVІІІ ст..

Як свідчить каталог, в ній знаходилося багато книжок, виданих в ХVІ-ХVІІ ст., чимало раритетних видань. Серед них прижиттєві видання творів М. Лютера (Вітенберг, 1532 р.), відомого гуманіста Є. Ротердамського (1524, 1526 рр.).

Якщо ж звернутися до конкретної характеристики літератури, представленої в бібліотеці, то значну частину, а саме четверту, станов, становила богословська література, більше 2000 книжок, переважно з них латино мовна, що було характерним для тогочасних навчальних закладів. Тут були представлені книги Святого Письма та довідки до них, патристика, твори, які роз»яснювали Святе Письмо, богослов»я, проповідницька література та література з канонічного права і обрядів.

У бібліотеці знаходилася чимала кількість книг Святого Письма різних років видання, Біблії, найбільш давні (1534, 1551, 1587 рр.), в «учнівській»бібліотеці в багатьох примірниках, амвсьоголатиномовних близько 1000, французькою, польською, німецькою по декілька примірників , польське видання Біблії (Краків, 1599 р.). Значно менше, ніж латиномовних видань, було Біблій церковнлослов»янською мовою: 1665 р., 1751 р. – Єлизаветська, ще три неповні примірники цього видання, а також 1788 р.

П. Знаменський зазначав, що в бібліотеках духовних навчальних закладів слов’янська Біблія була великою рідкістю, навіть після видання її в 1751 році [19, c. 467].

Більш доступною для використання була латинська Вульгата, слов’янська Біблія в ті часи занадто дорога не тільки для приватних осіб, але і для семінарської бібліотеки.

Склад бібліотеки відбивав добре знайомство з католицьким, протестантським та православним віровченням. Тут містилася ціла низка творів отців західної і східної церков – більше 150 книг. Патристика була представлена працями ранніх християнських богословів: Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Августіна Арелія, Орігена, Фоми Аквінського – основного теоретика католицької доктрини , отців східної церкви: василія Великого, Іоана Золото уста, Іоана Дамаскіна, Анастасія, Нектарія, Фотія та інші.

У бібліотеці зберігалася Maxima Bibliotheca (в 27-ми т.), в якій містилися детальні витяги з творів 423 отців та письменників церкви, з біографічними відомостями про кожного з них.

Серед богословської літератури було чимало творів, в яких роз»яснювалося та тлумачилося Святе Письмо, десь близько 300 праць, в основному латино мовних, в тому числі популярне в Україні видання Lapide Cornelius (1665 р.) – коментарі на книги Св.Письма, яке навіть в ХІХ ст.Синодом визнавалося одним із найкращих посібників при читанні та поясненні Біблії.

Проте найбільший підрозділ становила література, в якій викладена система богословських наук, близько 600 книг, переважно латино мовних, присвячених фундаментальному, догматичному, моральному богослов»ю, адже саме теологія вважалася вершиною середньовічної науки.

Відомо, що у вищих українських школах, теологія з ХУІІ ст.. викладалася на основі католицької доктрини, проте в Україні значний вплив  мало і протестантське вчення. Ідеї західноєвропейського реформаційного руху проникали в Україну ще з кінця ХVІ ст.. і розповсюджувалися серед церковних інтелектуалів, богословів, філософів, Православне духовенство, яке постійно вело полеміку з католиками, часто використовувало аргументи, критичні зауваження протестантських богословів.

У бібліотеці Чернігівського колегіуму поряд із католицькою теологією досить повно представлено і протестантське віровчення.

Тут знаходилия як латино мовні, так і німецькомовні праці М. Лютера, Ф. Меланхтона, чи не найповніше зібрання Й. Будде – ідеолога німецького пієтизму, протестантського богослова ХVІІ ст. Й. Арндта «Чотири книжки про справжнє християнство» (Лейпциг, 1648) [20], також Ф. Ламре (1728), праця Й. Герхарда – професора теології Єнського університету, котра була перекладена, ймовірніше всього, в Чернігівському колегіумі й видана під назвою «Богомисліє»в чернігівській  друкарні в 1710 році.

З кола пієтистів, які гуртувалися навколо університету в Галле, як зазначає О. Дзюба, в бібліотеці містилися праці Х. Целярія, видавця творів Плінія, Цицерона [21, c. 44], а також граматик, історичних лексиконів Й. Франке та Й. Міхаеліса – відомого німецького орієнталіста, видавця Біблії давньоєврейською та грецькою мовами, автора єврейської граматики. Його Біблія і десять примірників граматики зберігалися в бібліотеці колегіуму [22, c. 44].

Тут знаходилася праця Майснера – німецького теолога початку ХVІІ ст.., професора Вітенберзького університету. Його твори здійснили вплив на формування протестантських рлглядів Ф. Прокоповича [23, c. 5]. Відомо, що Ф. Прокопович реформував викладання богословських наук в Києво-Могилянській академії на зразок німецьких протестантських курсів теології. До речі, в бібліотеці колегіуму містилися богословські курси як Ф. Прокоповича, так і С. Яворського – його противника, який дотримувався католичної теологічної системи.

Досить в значній кількості в бібліотеці була представлена проповідницька література: більше 250 книжок латинською, російською, німецькою, французькою, польською мовами. Серед видань книга відомого українського письменника І Галятовського «Ключ розуміння» (1659р.), знаменитого польського проповідника, першого ректора Віленської академії Скарги (1536-1612 рр.) – «Kazanie  на Niedzile gswita calego voku « ( Краків, 1609 р.).

Заключний підрозділ богословської літератури становили видання з канонічного права та обрядності – більше 300 книжок. У другій половині ХVІІІ ст.. канонічне право викладалося за Кормчою книгою ( правові норми, розроблені греко-православною церквою). В книжковому зібранні колегіуму знаходилася Кормча книга ( ХVІІІ ст..).

Таким чином, у бібліотеці Чернігівського колегіуму (семінарії) богословська література була значною, але не переважаючою, представлена в своїй більшості західноєвропейською літературою з широким репертуаром від Святого Письма на різних мовах і до численних збірників канонічного права.

Наступним вагомим розділом у зібранні був відділ філософської літератури, який нараховував близько 1 000 книжок і становив 12% віцд загальної їх кількості.

Книжки з філософії були розподілені в каталозі за такою тематикою: 

-         стародавні філософи;

-         система наук філософських;

-         історія філософії;

-         фізика;  

-         натуральна історія;

-         різне.

У бібліотеці знаходилися латиномовні  видання відомих стародавніх філософів насамперед Аристотеля – основного авторитета, на працях якого базувалися тогочасні філософські курси викладачів як академії, так і колегіумів. Проте відомо, що філософія Аристотеля, котра викладалася в тогочасних як європейських, так і українських навчальних закладах, була відповідно препарована Фомою Аквінським до потреб християнської догматики. Наявність творів Аристотеля ( видання 1529, 1552, 1596 рр.) в бібліотеці колегіуму, свідчить, що тут могли читати Аристотеля в оригіналі, а не в інтерпретації Ф. Аквинського. В бібліотеці також були представлені твори Платона (1692 р.), Демокріта (1754 р.), Плутарха (1549 р.), Сенеки (1607, 1608, 1612, 1670, 1741 рр.), Діогена Лаертського (1591 р.), епітета (1591, 1715, 1783 рр.), Марка Аврелія (1729 р.), Ксенофонта, Сімплікія (1640 р.), Валерія Максима (1640, 1647 рр.),  Боеція (1790 р.).

Звертає на себе увагу, що серед античних філософів чималу частку як і у фундаментальній, так і в «учнівській» бібліотеці займали твори філософів – «стоїків»: Сенеки, Епітета, М. Аврелія. Увага саме до цих філософів не була випадковою. Стоїки основну увагу приділяли морально-етичним проблемам, їх філософія здійснила великий вплив на вироблення християнської ідеології.

За свідченням каталогу в бібліотеці поряд із творами античних філософів зберігалися трактати вчених перехідного періоду та Нового часу, які могли використовуватися при складанні філософських курсів викладачами Чернігівського колегіуму. Серед них праці відомих філософів-гуманістів: Ф. Бекона, Р. Декарта, І. Ньютона, Т. Компанели, Е. Ротердамського, Д. Локка, а також Монтеля «Опыты» (1769 р.), які увійшли до бібліотеки із зібрання чернігівського єпископа К. Ляшевецького (1803 р.). Та чи не найчисленнішими в бібліотеці були твори німецьких філософів лейбніце-вольфіанської школи, яка панувала в німецьких університетах протягом ХУІІІ ст.., а саме : Г. Більфінгера, О. Баумгартена, а найбільше Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за системою яких з середини ХУІІІ ст. викладалася філософія в навчальних закладах України.

Так, латино мовний підручник філософії Х. Баумейстера (1764 р.) був у 30 примірниках в «учнівській» бібліотеці. В бібліотеці також зберігалися німецькі, а також перекладені російською мовою видання цих філософів. Книга Х. Баумейстера «Філософські дефініції» (Вітенберг, 1764 р.) була в 22-х примірниках. Цікаво, що в бібліотеці колегіуму знаходилися дві праці українського вченого, доктора філософії Кенігсберзького університету І. Хмельницького, видані у Кенізберзі 1762 і 1767 рр. [24, c. 44].  Звертає на себе увагу, що в «учнівській» бібліотеці знаходилася чимала кількість російськомовних творів визначних філософів-просвітителів ХVІІІ ст.. Вольтера та Ж.-Ж. Руссо: а саме Вольтера «Аллегорические философские и критические сочинения» (1784 р.), «Политическое завещание Вольтера» (1785 р.), його ж «Сатирические и философские сочинение» (1784р.); Ж.-Ж. Руссо «Рассуждение о начале и основаних неравенства между людьми»(1782 р.) та інші. Таким чином, з творами Вольтера і Русо могла знайомитися учнівська молодь, а значний репертуар цих книг свідчить про великий інтерес до знаменитих просвітителів як серед педагагогів так і учнів колегіуму.

У каталозі бібліотеки, в розділі філософської літератури виділені трактати з фізики та натурфілософії. Серед них книги Х. Штурма (1687) – німецького математика, астронома, фізика П. Мушенброка (1682-1761)- нідерландського фізика, члена Петербурзької академії наук, автора першого систематичного курсу фізика, К. Ліннея – шведського природознавця, створювача системи рослинного та тваринного світу.

Література з історії філософії була представлена декількома виданнями Діогена Лаертського – автор єдиного твору античних часів, що зберіглася до нашого часу «Життя та вислови прославлених філософів разом зі скороченим звідом поглядів кожної філософської школи», в якому зібрані біографічні історії давньогрецької філософії.

Із тогочасних істориків філософії в бібліотеці представлені праці Я. Брюкнера, Г. Хорніуса, Я. Томаріуса та інші.

Отже, репертуар філософської літератури свідчив, що в бібліотеці був значний вибір творів як античних філософів, так і відомих вчених, гуманістів і просвітителів Нового часу, знайомство  з якими сприяло поширенню наукового світогляду та просвітницьких ідей.

За свідченням каталогу, в бібліотеці була чимала збірка творів класичної та новітньої літератури, поезії, драматургії, трактатів з філології: більше 1800 книжок, близько 22% від загальної кількості. Це не випадково, одна основна увага в колегіумі приділялася вивченню гуманітарних наук.

Найбільше в цьому розділі було книг античних авторів, переважно латино мовних: Овідія «Метаморфози»(1565 р.), Горація, Цицерона (1561 р.), Гесіода (1650 р.), Вергілія, Плінія, Демосфена, Корнелія, Гомера, Діонісія Галікарнаського, Теренція, Аполодарія Афінського, драматургія Аристофана, Есхіла,  байкаря Езопа.

Характерно, що в «учнівській» бібліотеці знаходилися книги античних авторів у багатьох примірниках: Овідія (1769 р.) в 61 прим., Горація (1667 р.) в 24 прим., Цицерона (1757 р.) - 24 прим., Теренція – 9 прим. та багатьох інших. Всього в «учнівській» бібліотеці нараховувалося більше 700 книжок класичних письменників, поетів, писаних латиною. Наявність багатьох примірників античних авторів свідчить, що у ХУІІІ ст.. освоєння латинської мови йшло через ретельне студіювання та наслідування стилістичних канонів античних авторів.

Серед літератури Відродженя праці відомих гуманістів: Ф. Петрарки, Е. Ротердамського. Особливо багато в бібліотеці було творів видатного гуманіста Е. Ротердамського різних років видання (1547, 1643, 1644, 1645, 1720 рр.) Твори та діяльність Е. Ротердамського мали величезний вплив  на реформування схоластичної середньовічної школи і створення шкіл нового типу – гуманістичних, введення вивчення грецької ієврейської мов з метою поглибленого студіювання християнських джерел, Святого Письма. Е. Ротердамський у своїх працях, зокрема  в трактаті «De civilitate morym puerilium” (« Про чемність дітей»), згідно з завданням освіти , на основі інтерпретованих текстів античних авторів, сформулював виховні ідеали освіченого благочестя, що сприяло б прищепленню християнської моралі та вихованню гідної і пристойної поведінки [25]

У Чернігівському колегіумі вивчали твори Е. Ротердамського :  в «учнівській» бібліотеці знаходилося 43 примірники видання 1757 р. Про значну кількість творів Е. Ротердамського в бібліотеці Харківського колегіуму повідомляв І. Я. Каганов, що свідчить про широке використання його творів як навчальних посібників в навчальних закладах України [26].

У бібліотеці Чернігівського колегіуму знаходилися також твори ієзуїта Я. Понтана (1630 р.), який був джерелом та авторитетом для багатьої курсів поетик.

У зібранні містилися праці визначних польських письменників – Я. Кохановського, В. Потоцького, А. Нарушкевича та ін., а також французьких – Ш. Монтескье «Персидские письма», Ламберта «Рассуждение дружбы».

Зберігалося видання епіграм популярного в Україні англійського поета гуманіста Овена (Бреслау, 1678 р.). Можливо, ця книга була ще у бібліотеці Л.Барановича і нею користувався один із відомих перекладачів Овена, сподвижник Барановича, Іван Величковський [27, c.  44]

Надзвичайно різноманітною була російська література, представлена працями М. Ломоносова, Х. Кантемвра, М. Хераскова, В. Тредіаковського, Я. Козельського, О. Сумарокова, І. Державіна, М. Новікова, В. Жуковського.

У бібліотеці містилося чимало віршів та од відомих російських письменників, в тому числі не лише на часть імператриці, а й з приводу перемоги над татарськими та турецькими військами.

Значну частину філологічної літератури становили багато численні граматики та слдовники – більше 300 книжок. Словники були дво-, при-, шетимовні: польсько-латинсько-полоно-німецький, слав»Яно-елліногреко-латинський, греко-латинський, латино-полоно-німецький, єврейсько-халдейський, шестимовний – російсько-греко-латино-франко-німецько-англійський ( С.-Петербург, 1763 р.), укладений Г. Полетикою та інші. Представлено також багато граматик різних мов.

Отже, в бібліотеці колегіуму була чимала кількість творів античних письменників та поетів, праці гуманістів, проповідників, багате розмаїття російської літератури. Зібранню притаманна різноманітність жанрів: прозорі та віршовані твори, ораторське мистецтво, драматургія. В окремий розділ «Театр» виділені твори тогочасних драматургів, їх в бібліотеці нараховувалося близько 50 п’єс: російською, італійською, французькою, польською мовами. Найбільше п’єс було італійських -22 твори. Серед французьких – п»єса Мольєра (1670 р.), російською мовою п’єси Г. Гольбергша «Плут или спор между бедностью и багатством» (1765 р.), п’єса «Трагедія смерти Цезаря» (1777 р.) (без автора), англійського драматурга Р. Шерідана «Школа злословия» (1777 р.)

За свідченням каталогу, в бібліотеці на поч. ХІХ ст.. зберігалося багато історичної та географічної літератури. Цей розділ був одним із найбільших. В ньому нараховувалоя більше 2000 книжок з історії та географії, або 26% від загальної кількості, майже стільки, як і богословської літератури. Більшу частину з них становили латино мовні видання стародавніх та тогочасних вчених.

Із стародавніх істориків тут були представлені праці Геродота (1608 р.), Плутарха (1593, 1676 рр.), Тіта Лівія (1568, 1628, 1740 рр.), Светонія (1647, 1728 рр.), Корнелія Неп ота (1557, 1707, 19801 рр.), Плінія (1614 р.)  Таціта (1607, 1701, 1739 рр.).

У російському перекладі в бібліотеці знаходилися твори Павсанія «Описание Елладі» (1789 р.), Євтропія «Сокращенная Римская история», Поліція «Истории» (1746 р.), Плутарха «Житие славных в древності мужей» (1765 р.) та багато інших. Як підручник з історії використовувалися праці представника галльських пієтистів Христофора Целярія, які були в бібліотеці у багатьох примірниках. У каталозі вказані й інші латиномовні підручники з історії та географії в багатьох примірниках, видані в другій половині ХVІІІ ст.. Це свідчить про те, що в колегіумі активізується вивчення цих дисциплін, при цьому використовуються, як правило, латиномовні видання.

Серед західноєвропейських латиномовних церковних істориків: твори відомого католицького історика Ц. Баронія, а також І. Зоранія, Г. Хорніуса тощо.

У бібліотеці також знаходилися праці з історії та географії французьких, німецьких, польських, італійських вчених, близько 100 книг, в тому числі видатного німецького географа Бюшінга (в 6-ти томах), а також І. Гібнера (1766 р.), Браура (1688 р.), французьких: Г. Роблена, Темрле (1708 р.), польських: А. Нарушкевича, Ф. Карпінського.

Досить значним і різноманітним за репертуаром були зібрання тогочасних російськомовних книг з історії та географії, більш як 350. В бібліотеці знаходилися не тільки переклади відомих західноєвропейських істориків та географів , але й російських вчених: М. Щербатова «История России с древнейших времен» (1770-1774 рр., в 3-х ч.), його ж «Журнал или поденная записка Петра Великого»(1772 р.), М.  Ломоносова «Древняя Российская история» (1766 р.), І.Голікова «Деяния Петра Великого» (1708 р.) та багато інших.

У бібліотеці були представлені також праці німецьких академіків, які працювали в Росії: І. Міллера «Описание Сибирского царства» (1750 р.), А. Шлепера «Русская летопись по Никонову списку» (1767Р., 1788 р.), Г. Баєра «Краткое описание всех случав касающихся Азова» (1767 р.) тощо.

Таким чином, у бібліотеці Чернігівського колегіуму знаходилася надзвичайно цікава та чимала за розмірами підбірка історичної та географічної літератури.

Звертає на себе увагу, що поряд з традиційними латино мовними трактатами стародавніх вчених, у бібліотеці містилася значна та різноманітна російськомовна література переважно другої половини ХVІІІ ст.., як з історії Росії, так і країн Європи, Азії, Америки. Це свідчить про зростаючий інтерес як до історії і географії України, так і зарубіжних країн. Бібліотека активно поповнювалася новинками секуляризованої наукової та науково-популярної літератури, багато з них міститься в «учнівській» бібліотеці, яка була більш доступна широкому учнівському загалу.

У бібліотеці знаходилася також і педагогічна література як класичних, так і тогочасних письменників: це праці Плутарха «Наставление о воспитании детей» (1760, 1770 рр.), «Способ, котрім можно учить и обучать словеснім наукам» (1774 р.), Д. Локка «О воспитании детей» (1760 р.).

Юридична література булавиділена в окремий розділ «Цивільне правознавство» і нараховувало більше 150 книжок латинською, російською і польською мовами.

У бібліотечному зібранні були представленні книги з математики, близько 50 праць, серед них латиномовні: геометрія Евкліда (1715, 1771 рр.), Л. Ейлера «Універсальна математика» (1768 р.), С. Котельникова (1761р.), руководство по арифметике и геометри» (1769 р.), а також 6 книг з хімії, М. Ломоносова «Основание металлургии» тощо.

Бібліотечне зібрання мало більше 100 книг із медицини латинською, російською, польською, німецькою, французькими мовами, в тому числі М. Шеїна «Наставления хирургические»(1762 р.), Л. Гейстера «Наставления анатомические» (1757 р.), Н. Амбодика – засновника акушерства, медичної ботаніки та фізіотерапії в нашій країні, «Анатомико-физиологический словар» (1783 р.), Д. Самойловича «О существе яду язвленного» (1792 р.). Д. Сайлович, виходець із Чернігівщини, вихованець Києво-Могилянської академії, відомий лікар, засновник епідеміології.

Белетристика була представлена часописами «Московские ведомости», «Политический журнал», «Триумфальная пxела» О. Сумаркова.

Отже, каталог бібліотеки Чернігівського колегіуму дає досить повну картину читацького попиту – як викладачів , так і студентів. Переважна більшість літератури належала до філософсько-гумаітарного профілю, виданої в Західній Європі. Репертуар книжкового зібрання відбивав інформаційний рівень та еволюцію інтересів викладацько-учнівськогго корпусу в ХУІІІ ст. Наявність переважаючої частини традиційної латино мовної літератури вказувала на панування протягом всього ХУІІІ ст.. культу латинського слова.

Склад «учнівської» бібліотеки свідчив, що опанування латиною йшло на основі детального аналізу античних текстів, тобто викладання гуманітарних наук здійснювалося загалом у дусі методики, розробленої ще у ХУІ ст..

Серед богословської літератури помітне місце займали твори теоретиків протестантської богословської доктрини, видані переважно в Німеччині, серед філософської літератури ( у другій половинв ХУІІІ ст..) – представників лейбніцевольфіанською системою. У другій половині ХУІІІ ст.. бібліотечні фонди активно комплектувалися , в основному літературою з історії, географії, природничих наук, художньою літературою, що засвідчує могутній вплив ідей Просвітництва.

Крім унікальних друкованих раритетів, у бібліотеці містилися цінні рукописні книги, збірники. На це звернув увагу дослідник ХІХ ст.. М. І. Лілеєю – викладач Чернігівської духовної семінарії , а потім Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька склав « Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии» (1888 р.). Він зазначав , що крім пожертвувань, одним із джерел комплектування бібліотеки були надходження з монастирів:  новгород-сіверського Спасо-Преображенського, Максаківського, Єлецького та інших [28, c. 3]

На час опису М. І. Лілеєвим рукописного зібрання бібліотеки в ній зберігався 201 рукопис.

Серед рукописів зберігалися трактати богословського характеру, рукописні підручники з риторики, філософії, як викладачів Чернігівського колегіуму ) наприклад, курс риторики префекта Ф. Кокойловича, прочитаний в 1723 р. і записаний І. Домицьким, курс риторики 1736-1737 рр., можливо префекта І. Лип»яїцького), так і викладачів інших навчальних закладів.

Крім підручників, богословських трактатів, у рукописному відділі бібліотеки зберігалися цінні історичні збірники , листи Л.  Барановича тощо. Серед них український хронограф другої редакції – літописний збірник ієромонаха Леонтія Боболинського, створений у Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі в 1699 р.[29, c. 706].

Із Троїцько-Іллінського монастиря Л. Боболинський перейшов до Спасо-Преображенського монастиря м. Новгород-Сіверського, звідки був родом. Після його смерті, в 1717 році, рукопис згідно з заповітом був переданий Чернігівському кафедральному книгосховищу. А. Стаховський подарував цю книгу Чернігівському колегіуму.

Наявність багатого бібліотечного зібрання, де поряд з історичними фоліантами зберігалися цінні літописні збірники, інші документальні матеріали, значною мірою, спонукала викладачів навчального закладу звертатися до історичних подій, займатися дослідженням місцевої історії.

У рукописному відділі бібліотеки  знаходився також один із списків Чернігівського літопису. Він входив до складу рукописного збірника з «Историею Ветхого Завета» и «Синопсисом», який переписав у 1784 році ієромонах «кафедры Черниговской» Авксентій. Він вже і підшив до них літопис, в якому містилися конкретні відомості з історії Чернігова. 

Бібліотека мала в своєму розпорядженні також один зі списків літопису Граб»Янки, російський хронограф ХVІІ ст.., опис відомого російського мандрівника Т. Коробейника (1538 р.) та інші історичні збірники, різноманітні документальні матеріали.

Отже, книгозбірня Чернігівського колегіуму належала до найбільш стародавніх та різносторонніх за змістом бібліотек України.

На жаль, найбільша частина зібрань бібліотеки загинула в роки громадянської ьа Другої світової воєн. Після закриття колегіуму  фонди бібліотеки потрапили до Чернігівської духовної семінарії. Після її закриття в 1919 році, Бібліотека, скоріш за все була розформована. Частину книг передали Чернігівському педагогічному інституту, бібліотека якого загинула в роки Другої світової війни.

Найбільш стародавні фоліанти, в основному латиномовні, можливо, потрапили до Чернігівського історичного музею, рукописи, певно, до обласного архіву, фонди яких теж значно постраждали під час війни. В 50-ті роки минулого століття частина латино мовних книг (близько 100) з Чернігівського історичного музею була передана до Національної наукової бібліотеки ім.. В. І. Вернадського НАН України.

Велику бібліотеку мала Чернігівська духовна семінарія, яка успадкувала книгозбірню Чернігівського колегіуму. Каталог її був упорядкований, правдоподібно, на початку ХІХ ст.., оскільки найпізніші видання, згадані в ньому,  датовані 1810 роком [30]. У каталог внесено понад 8 тис. назв книг, багато з яких, зокрема класична література, представлена у багатьох примірниках, що свідчить про використання книг у навчальному процесі. За кількістю книг це була друга бібліотека після Києво-Могилянської академії. Каталог побудовано за мовним принципом – бібліотека латинська (2,5 тис. томів), німецька, французька, англійська, польська, російська. За репертуаром книги можна поділити на Святе письмо, літературу богословську, філософську, видання класичної літератури, словники, граматики різних мов, в тому числі грецької, єврейської, географічні описи, російську періодику ХУІІІ ст. Переважна більшість книг з теології, філософії, класичної літератури була латиномовна.

Поряд з патристикою, католицькою теологією досить повно представлене протестанське вчення. Майже у всіх книжкових зібраннях Лівобережної України були твори попередника пієтизму  німецького протестантського богослова ХVІІ ст. Й. Арндта. Його праця «De vero christianismo» була перекладена російською мовою Симоном Тодорським і видана в Галле 1735 р. За указом Синоду (1743 р.) книга булла заборонена. Не випадково найбільше примірників її було в Україні, зокрема в бібліотеках Києво-Печерської лаври і академії. Згаданий в документах також примірник чернігівського єпископа Амвросія. І якщо твір Арндта у перекладі Тодорського був вилучений, то латино мовні й німецькомовні видання продовжували зберігатися у бібліотеках Лівобережної України. В опису бібліотеки Чернігівської семінарії є німецькомовне видання праці Й. Арндта «Чотири книги про справжнє християнство» (Лейпціг, 1648). Аналіз описів бібліотек Лівобережної України дає підстави стверджувати, що його праці викликали великий інтерес у інтелектуальної еліти того часу.

З кола галльських пієтистів у бібліотеці колегіуму представлені праці Христофора Целярія, видавця творів Плінія, Цицерона, Курція, а також граматик, історичних лексиконів; Й. А. Франке, відомого своїми філологічними коментарями до Біблії., а також теологічними працями; біблеїста Й. Г. Міхаеліса, видавця Біблії давньоєврейською та грецькою мовами, автора єврейської граматики. Його Біблія і 10 примірників граматики, виданої у Бреслау 1748 р., зберігалися у бібліотеці Чернігівського колегіуму.

Серед філософських праць необхідно відзначити видання німецьких філософів Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за системою яких у другій половині ХУІІІ ст.. викладалася філософія у навчальних закладах Лівобережної та Слобідської України. Це були німецькі, а також перекладені російською мовою видання. Цікаво, що у бібліотеці семінарії були дві праці українського вченого, доктора філософії Кенігсбергзького  університету І. Хмельницького (Кенігсберг, 1762 і 1767).

Досить репрезентативним розділом бібліотеки була класична література, любов до якої прищеплювалась у навчальних закладах того часу. У каталозі згадані латино мовні видання творів Плутарха, Вергілія, Цицерона, Горація, Овідія, багато з них у великій кількості примірників. Зберігалося видання епіграм популярного в Україні англійського поета-гуманіста Овена (Бреслау, 1768). Можливо, ця книга була ще у бібліотеці Лазаря Барановича і нею користувався один з відомих перекладачів Овена, Іван Величковський. Представлені численні словники і граматики різних мов, географічні описи, зокрема А. Бюшінга, як німецькою, так і російською мовами, історичні праці. Серед видань російською мовою були переклади французьких філософів – просвітників, класичної літератури, журнали.

Крім унікальних друкованих раритетів , у бібліотеці містилися цінні рукописні книги, збірники. На це звернули  увагу дослідники ХІХ ст.. М. І. Лілеєю – викладач Чернігівської духовної семінарії, а потім Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька склав «Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии» (1888 р.).

На час опису М. І. Лілеєвим рукописного зібрання бібліотеки в ній зберігався 201 рукопис. Дослідник зазначав: «По некоторым данным можна полагать, что при давней неупорядочности семинарской библиотеки и особенной невнимательности к рукописям, так что многия из них никогда не были и вносимы в библиотечные каталоги, не мало их и затерялось, благодаря тому, что ими пользовались без всякой гарантии и посторонние лица, как например, извесный собиратель архивного материала по Черниговской губернии Горшковский, положивший свою руку в 50-х годах и на рукописи семинарской библиотеки» [31].

Бібліотеці дісталося зібрання чернігівського єпископа Кирила Лящевецького, який помер 1770 р. – понад 400 книг латинською, російською мовами з теології, філософії, юриспруденції, класичної літератури. У його бібліотеці зберігалися рукописи «Історії козацької», звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» (тепер цей рукопис знаходиться у бібліотеці Ягелонського університету), переклад з польської Статуту Великого князівства Литовського (1774) та ін. [32]. Треба зазначити,  що значні бібліотеки були у наступників Кирила Лящевецького, єпископів Феофіла та Іларіона , а також деяких настоятелів монастирів. Так, у бібліотеці архімандрита Чернігівського Троїцького Еллінського монастиря Паїсія Яновського, який помер 1781 р., зберігалися рукописи перекладу Стефана Лук омського «Іудейської війни» Йосифа Флавія (1763), «Путник єрусалимський Данила Корсунського», «Сила и важность прав малороссийских», збірник «О вольностях давних и правах войска Запорожского», концерти в нотах.

Опис бібліотеки Чернігівської духовної семінарії фіксує її стан на той час, коли вона поповнилася зібраннями монастирськими і кафедральними. Саме тому в ній так повно представлені, наприклад, видання німецьких пієтистів. Водночас репертуар книг відбиває до певної міри спрямованість і характер та зміст навчального процесу.а указом Синоду (1743 р.) ю мовою Симоном Тодорським і видана в Галле 1735 р. єтизму  німецького  ХУІІІ ст. іттяратури, словник

Однією з найдавніших шкіл в Ніжині , про яку дійшли до нас відомості, була школа для дітей жителів грецької колонії, яка існувала  тоді в місті. Греки з»явилися у Ніжині у ХУІІ ст.. Тодішнє місто знаходилося на перехресті торгових шляхів із Польщі, Туреччини і Росії. Саме тому тут було багато купців різних національностей, але найбільше греків. У другій половині ХУІІ ст. Христофором Дмитрієвим у Ніжині було засноване грецьке братство, яке мало свої привілеї, що надавали їм гетьмани України, а потім царський уряд. У них був свій магістрат, суд. У Ніжині були збудовані дві грецькі церкви Центром братства стала церква Михайла і Гаврила. Туди перейшла і школа. Через деякий час було збудоване поруч спеціальне приміщення. В школі грецького братства вивчали грецьку і російську мови, арифметику, малювання, закон Божий. Крім дітей з грецької колонії, тут навчалися інколи і діти ніжинських дворян та заможних козаків. Так, наприклад, в ній вчився М. М. Бантиш-Каменський, син дворянина, який став пізніше відомим українським істориком та археографом. Його праці містять багато цінних відомостей з історії Росії та України ХУ-ХУІІ ст.. Ним було використано чимало архівних джерел, в тому числі і ніжинських.

У 1810 р. бургомістр Ніжинського грецького магістрату Стефан Кирилович Буба звернувся до грецького товариства з відозвою про створення в Ніжині грецького училища, бо парафіяльна школа уже не задовольняла потреб. З цією метою були зібрані добровільно кошти 24571 крб. сріблом, їх надіслали греки з Москви, Петербурга, Одеси, із-за кордону, а також виділили ніжинські купці. В 1811 р. їх поклали в «Сохранную казну» на вічні часи. Проценти з цього капіталу ніжинський грецький магістрат повинен був використовувати лише на утримання училища.

22 січня 1817 року згідно з наказом імператора Олександра І було відкрито Олександрівське грецьке училище.

Олександрівське грецьке училище мало чудову бібліотеку, подаровану освченими греками [33]. В 1817 р. вона мала 639 назв книг, 1508 томів класиків грецьких і римських письменників, філософів, істориків тощо. Як свідчить каталог 1831 року, у бібліотеці було 319 примірників книг російською мовою, 209- німецькою мовою, 500-елінно-грецькій та латинській мовах. Художньої літератури було мало. Проте тут знаходилися унікальні видання латинською та грецькою мовами, зокрема, твори Таціта, Тіта Лівія, Йосипа Флавія, книги видані в 1504-1545 роках. У 1887 р. ці книги були передані Ніжинському Історико-філологічному інституту.

Одним із відомих центрів гуманітарної освіти в Україні другої половини гуманітарної освіти в України другої половини  ХІХ – початку ХХ ст. був Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині, покликаний проводити усебічну підготовку вчителів для середніх навчальних закладів.

На особливу увагу заслуговує вивчення історії бібліотеки Історико-філологічного інституту князя Безбородька у Ніжині, яка містила цінні видання та колекцію рукописів і стародруків, що зумовило формування міцного осередку наукового дослідження та бібліографічного опису рукописних пам»яток слов»янського та грецького походження. До речі до нашого часу зберігся тогочасний рукописний картковий каталог створений за так званою «кріпосною системою». За цією системою класифікації кожній книзі, що надходила до бібліотеки присвоювався шифр за часом надходження. В шафах книги розтавлялися одна за одною ча часом надходження до бібліотеки. В шифрі книги зазначався номер шафи, номер полиці в шафі та номер книги по поряку на полиці. Ці відомості відображалися в каталозі і пошук  книги в фондах бібліотеки вівся таким чином.

  Заснована 1820 р. як Фундаментальна бібліотека Гімназії вищих наук князя О. А. Безбородька, з 1832 р. --  бібліотека Фізико-математичного ліцею, з

 1840 р.  – бібліотека Юридичного ліцею, з 1870 р. – бібліотека Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, з 1921 р. – бібліотека Ніжинського інституту народної освіти, з 1933 р. – бібліотека Ніжинського педагогічного інституту, з 1939р. – бібліотека Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя, з 1998 р. – бібліотека Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, з 2004р. – бібліотека Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Бібліотечний фонд – понад 1 млн. примірників, з них: наукової літератури – 125 тис., навчальної літератури – 340 тис., періодичні видання – 75 тис., іноземними мовами – 42 тис. Комплектуючою літературою за профілем вищих навчальних закладів: з соціальної психолого-педагогіки, історії, філології, фізико-математичних та природничо-географічних наук, літературно-художніми, нотними виданнями, автореферати  дисертацій.

Рідкісні та цінні видання (17 68 примірників ). Колекції: палеотипів (21 примірник), книги кириличного друку ХVІІ—ХVІІІ ст.. (20 прим.), «Polonica»  Варшавського університету; раритети бібліотеки Ніжинського Олександрійського грецького училища (647 прим.) та ін.                  

Започаткування вищого навчального закладу в Ніжині було результатом благочинної діяльності ряду представників родини Безбородьків.

Вони -- старовинний  козацький рід, засновником якого вважають Івана Безбородченка, який жив до 1717р.

Офіційне джерело про дворянські роди  - «Общий Гербовник Всероссийской Империи» - виводить прізвище Безбородьків від польського роду Ксенжницьких, який вважався згаслим.

У вітчизняних пам’ятках зустрічається ім’я Дем’яна Ксенжницького в перші роки гетьманства Богдана Хмельницького. Саме в цей період він володів маєтком у Переяславському повіті Полтавської губернії і служив в українському війську, воював проти поляків.

Існує легенда, що в одній із сутичок Дем'яну Ксенжницькому відрубали шаблею підборіддя, після чого його почали називати «безбородим» [34, с. 134 ]. Як принято в українських селах і зараз, ця ознака могла трансформуватися у прізвисько «Безбородченко».

Дем’ян Ксенжницький передав його єдиному сину Івану Дем’яновичу, який успадкував батьківський маєток у Переяславському повіті.

Іван Дем’янович мав синів – Івана, Дем’на, Андрія. Нащадки саме Івана Івановича Безбородченка належать до дворянського роду Безбородьків.

Єдиний син його – Яків – на початку ХVІІ ст. мешкав у переяславському містечку Березані.

Зауважимо, що в давніх українських актах ім'я Якова Безбородченка вперше згадується 1706 р., коли йому виписали купчу на куплене ним в Івана Федорченка «ставище на Сухій Оржиці».

Земельні володіння були закріплені за ним універсалами гетьманів Скоропадського (1717р., 1721р.) та Апостола (1728р.). В універсалі 1721р. Яків Безбородченко вписаний вже як пан Яків Безбородько полку Переяславського, обиватель Березанський. В останньому універсалі (1728р.) його вже називали «значковим товаришем переяславського полку».                               

   У цей час старший син Якова Безбородька Андрій Якович ( 1711 – 1780 ) служив у генеральній канцелярії канцеляристом і був помічений гетьманом Апостолом, який «…изведавши Безбородька добропорядочно и по чистой совести поступающа, к должности старшего канцеляриста» [35].

Зазначимо, що в 1736—1739рр. вплив Андрія Безбородька на українські справи зростає. з 1739р. він починає виконувати обов’язки генерального писаря, а в 1741р. призначається генеральним писарем.

У листопаді 1742р. яготинський сотник Пилип Купчинський звинуватив Андрія Безбородька у хабарництві і лише у 1751р., після прибуття в Україну гетьмана Розумовського, справу вирішили на користь звинувачуваного і знову призначили його генеральним писарем. Більше десяти років по тому керував Андрій Безбородько генеральною канцелярією. До цьогочасу в архівах збереглося чимало універсалів гетьмана Розумовського, підписаних «по повелінню гетьмана» Безбородьком.

Як свідчать літературні джерела у 1762р. Андрій Безбородько пішов у відставку в чині генерального судді й оселився в своєму маєтку в с. Стольне Сосницького повіту.

Варто зазначити, що відставний генеральний писар був предводителем Чернігівського шляхетства.

Яків Безбородько мав ще й молодшого сина, Семена, який в різний час обіймав посади березівського сотника,  переяславського полкового судді і з 1763р., - підкоморія Переяславського полку . Помер  Андрій Безбородько  в 1780 році, залишивши двох синів – Олександра, майбутнього канцлера і світлійшого князя, Іллю, а також трьох дочок: Ганну ( Галицьку ), Уляну ( Кочубей ) і Тетяну ( Бакуринську ).

Андрій Безбородько і гетьман Апостол були сватами. Дочка Безбородька Уляна Андріївна вийшла заміж за сина Василя Васильовича Кочубея, одруженного з дочкою Апостола.

Старший син Андрія Безбородька – Олександр ( 1747—1799 ) здобув освіту у Києво-Могилянській академії ( 36 ). У 1765р. він вступає на службу до генерал-губернатора графа Рум’янцева-Задунайського, а в 1774р. став полковником київським. Через рік О. А. Безбородько призначають секретарем імператриці Катерини 11. З1780р. він працює в Колегії іноземних справ.                            

  Після смерті Катерини 11 імператором став її син Павло. Новий імрератор скасував деяки реформи своєї матері, зокрема відновив в Україні генеральний суд та ряд інших ознак самоуправління, започаткованих гетьманом Розумовським. «Толкували, що до сього призвів Олександр Безбородько, міністр і довіренний чоловік царя Павла, український патріот – у минулому полковник київський за старого українського правління» [37].

«Довіренним чоловіком» Безбородько став тому, що передав імператору Павлу папери, які стосувалися намірів Катерини 11 позбавити його імператорської корони. Цим вчинком Безбородько назавжди завоював повну довіру й прихильність імператора, який призначив його державним канцлером, наддав князівський титул, подарував 16 тисяч кріпаків, 30 тисяч десятин землі і викупив у казну його московський будинок за 670 тисяч карбованців [38].

Літературні джерела свідчать, що через 7 років після смерті О.А.Безбородька його молодший брат, граф Ілля Андрійович, знайшов у паперах старшого брата записку, відповідно до якої князь Безбородько виділяв на будівництво притулків для престарілих та інвалідів 210 000 карбованців [39]

Племінник князя – міністр внутрішніх справ Віктор Павлович Кочубей ( 1768 – 1834 ), нащадок страченого у 1708р. військового судді Василя Кочубея, порадив замість «богоделен, больниц, малых училищ» відкрити університет, бо «Малоросія університетів не має». Саме Кочубей запропонував заснувати вищий навчальний заклад у Ніжині [40 ].

До грошового внеску старшого брата І. А. Безбородько додав і свій у вигляді земельної ділянки для майбутнього навчального закладу та 15 000 карбованців щорічно.

Імператор Олександр I 1805 р. задовольнив прохання І. А. Безбородька про заснування в Ніжині вищогонавчального закладу і звелів назвати його Гімназією вищих наук князя Безбородька. Наглядати за будівництвом приміщення для гімназії Ілля Андрійович вирішив сам.

У червні 1815р. граф І. Безбородько помирає і завершувати будівництво Гімназії випадає графу Олександру Григоровичу Кушельову-Безбородьку ( 1800 – 1855 ). Сталося так тому, що єдинний племінник князя – Андрій Ілліч (1783 – 1814 ) не залишив після себе нащадків, внаслідок чого чоловіча лінія князів Безбородько перервалася. З цієї причини Олександр I дозволив взяти прізвище діда по матері ( Безбородько ) колезькому ассесору графу Олександру Григоровичу Кушельову – сину старшої племінниці князя Любові Іллівни ( 1782—1809 ) та адмірала графа Григорія Григоровича Кушельова.

У 1818 р. молодий граф О.Г.Кушельов-Безбородько сповістив міністра народної освіти про завершення всіх будівельних робіт. Усього на будівництво Гімназії вищих наук було витрачено 1 250 681 карбованець 27 копійок.

 Славна своїми вихованцями історія Ніжинської вищої школи розпочалася 4 вересня 1820 р. після підписання 19 квітня 1820 р. імператором Олександром I указу про відкриття в місті Ніжині Гімназії вищих наук князя Безбородька. На жаль, до цього часу не виконано пункту I іменного, даного Сенату, наказу № 21 852 від 29.07.1805 р., згідно з яким треба було «Поставить в главном зале собрания сего Училища бюсты обоих учредителей оного, с надписью, что сие сделано от Нас им в память. Бюсты сии будут залогом общей признательности к столь похвальному подвигу, предпринятому ко благу Отечества»[41].

Сказати краще, мабуть, неможливо. Але додати дещо треба. На мій погляд, має бути ще й третє погруддя – графа О. Кушельова-Безбородька, який втілив у життя волю братів Безбородьків – добудувати ніжинського «білого лебедя» і піклувався про нього до самої смерті.                                                            

Заснований коштом князя О. Безбородька у 1820 р. як Гімназія вищих наук, пізніше ніжинський ліцей. Цей Інститут був одним із найстаріших вищих навчальних закладів в Україні, який за статусом дорівнювався університетській освіті. Його розквіт припадає на останню чверть ХІХ ст. – поч. ХХ ст. , коли внаслідок науково-освітянського руху у 1875 р. Ніжинський ліцей було реорганізовано у Історико – філологічний інститут кн. Безбородька. Тут створився потужний науковий колектив викладачів, чому немало сприяв директор Інституту, професор, таємний радник, автор багатьох наукових праць, у майбутньому – академік Петербурзької Академії наук (з 1890 р.) Микола Олексійович Лаврівський (1825 -1899) [42]. М. О. Лавровському належить видатна роль в організації навчання університетського рівня в Інституті та його бібліотеки, яка набула великого значення як підґрунтя для навчального процесу та як документальна база наукових досліджень рукописів, документів та книжкових пам’яток, що їх проводили викладачі та студенти.

М. О. Лаврівський, засновуючи наукову бібліотеку Інституту, добре розумів важливу роль такої книгозбірні – як студентської, так і фундаментальної. Історія та книжкові фонди бібліотеки  станом на 1895 р. були висвітлені у спеціальній статті професора грецької словесності А. В. Добіаша, опублікованої в періодичному друкованому органі Інституту «Известия Историко - Филологического Института князя Безбородько в Нежине» (ИИФИБ) [43]. Викладачами Інституту були відомі славісти, які залишили свій слід в історії вітчизняної наукової славістики, зокрема А. С. Будилович, І. Г. Турцевич, М. Н. Сперанський, В. Є. Петухов, В. В. Качановський, М. І. Лілєєв та інші. Деякі випускники Інституту працювали після закінчення його викладачами : І. Г. Турцевич, П. Заболотський, О. Ф. Музиченко та інші [44].

Вихованцями Інституту були українські вчені, письменники, громадські та культурні діячі, які представляли інтелектуальну, наукову еліту українського суспільства у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. З Інститутом пов»язані відомі постаті українських учених, археографів, збирачів та хранителів української писемної та культурної спадщини, які увійшли в усі сучасні довідники славетних імен, як В. В. Тарновський, O. М. Лазаревський, M. І. Лілеєв та інші [45].

В останню чверть XIX – поч. ХХ ст. Інститут набув значення одного із значних осередків розвитку археографічного, мовознавчого та літературознавчого, палеографічного та історико-книгознавчого дослідження рукописної та книжкової спадщини України. Ця діяльність потребує окремого висвітлення, з огляду на велику цікавість сучасних археографів та книгознавців до історії розаитку історико- літературознавчих та археографічних студій.

Викладачі Інституту проводили значну науково-дослідну та науково-освітянську діяльність з різноманітних галузей гуманітарного знання. До цих досліджень залучалися й найкращі студенти. Наукові студії професорів та студентів Інституту публікувалися на сторінках видання «Известия Историко-Филологического Института князя Безбородько в Нежине», що виходило впродовж 1876-1921 рр., спочатку друкувалося у Києві, надалі – у Ніжині. «Известия» структурно складалося з двох розділів: перший – офіційний, де публікувалися матеріали про навчальний процес, програми викладу навчальних курсів за окремими предметами, відомості про діяльність студентів і перелік наукових праць педагогів Інституту, у другому  розділі публікувалися наукові праці викладачів і студентів з класичної філології, мовознавства, етнографії, української і всесвітньої історії, філософії, у тому числі і праці з дослідження рукописних і книжкових джерел.

Пріоритети ставлення до комплектування бібліотеки ІФІБ науковими виданнями та рукописними колекціями і зібpаннями було зумовлено тим, що без ґрунтовної книжкової та наукової бази неможливо підтримувати той рівень, що був заявлений при створенні Інституту, який був сформований на зразок Санки -Петербурзького Історико-філологічного інституту з ідентичною метою, навчальною програмою та внутрішньою структурою.

Оскільки Ніжинський Інститут, далекий від столичних центрів науки, потребував не менш добірного книгосховища, ніж Інститут у Санкт – Петербурзі, де студенти та викладачі мали доступ до інших бібліотек столиці, зростала роль бібліотеки Інституту як науково-культурного та освітнього осередку. Тому саме М. О. Лавровський енергійно взявся за формування та поповнення бібліотечних фондів, оскільки чимало залежало від штатного фінансування та розподілу коштів на придбання книжок. М. О. Лавровський, у перші два роки свого директорства, приділяв багато уваги придбанню цінних за складом і змістом зібрань. Після смерті професора М. Максимовича інститутським коштом було придбано 24 листи М. В. Гоголя, які вдало доповнили рукописну спадщину з автографів Гоголя, пожертвувану колишньому Ліцею його попечителем Г. О. Кушелевим – Безбородько. Так було закладено збирацьку традицію Інституту, що продовжувалася системиатичгним поповненням бібліотеки цінними книгами, архівами, колекціями. За часів керівництва М. О. Лавровським бібліотека збільшилася з 4034 до 12 152 одиниць зберігання [46].

За даними професора А. В. Добіаша, рукописний відділ включав понад 100 окремих рукописів різного змісту церковнослов’янською, російською грецькою, латинською, німецькою та східними мовами. Зібрання складалося з різноманітних пожекртаувань до бібліотеки, які надійшли в різні періоди існування навчальної установи. Від колишнього Ліцею князя Безбородька Інститут успадкував 38 636 назв ( 14 580томів) книг. Серед найбіль цінних надходжень була бібліотека директора Санки – Петербурзького Історико-філологічного інституту І.БЬ.Штеймана, що надійшла до Інституту після його смерті і складалася з 457 назв (960 томів) ( збірка класичної літератури, творів з історії старожитностей та міфології). Варшавський університет подарував на відкиття Інституту у 1875 р. власні дублети з розділу Polonica -564 назви у 639 томах.

Цінним внеском була невелика збірка рукописів, придбана у 1876 -1877 рр. у складі усієї бібліотеки академіка і професора Московського університету С. П. Шевирьова (3815 назв у 7359 томах), а також бібліотека професора Лейпцизького університету, класичного філолога Фрідріха Річля (1815 назв у 7359 томах). Крім того, в 1875 р. в Інститут надійшла бібліотека грецького училища (254 назви у 647 томах), яка містила цінні видання ХVІІ-ХVІІІ ст. з теології, всесвітньої історії, класичної літератури тощо.

Обов’язки бібліотекаря в інститутській книгозбірні, як правило, виконував один з викладачів. При бібліотеці працювала бібліотечна комісія у складі викладачів, які займалися систематизацією книг за розділами та підготовкою систематичного каталогу для майбутньої її публікації.

Найбільше значення для розвитку української археографіїх рукописної книги та стародруків мала діяльність на посаді бібліотекаря фундаментальної бібліотеки Інституту Михайла Івановича Літієва (1849-1911), який перейшов із Чернігівської духовної семінарії та викладав російську історію та географію. М. І. Лілєєв мав великий бібліотечний досвід: впродовж 1874 -1878 рр. він не лише викладав у Чернігівській духовній семінарії, а й завідував її бібліотекою. Ця бібліотека зібрала багато цінних рукописів та стародруків. Кілька років М. І.  Лілеєю описував рукописи цієї бібліотеки і в 1880 р. видав у Санки-Петербурзі «Описание рукописей , хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии”, що містив опис 201 пам’ятки переважно чернігівського походження.

М.І.Лілекєв зробив багато для поповнення бібліотеки Інституту рукописноми фондами, оскільки дбав про збереженість збірок з губернських установ Чернігова. Зокрема, йому належить ініціатива переведення архіву Ніжинського грецького магістрату. Після того , якм цей архів перейшов на зберігання в Інститут, М. І. Лілеєєв спільно з М. Н. Бережковим підготував «Обзор Архипа Нежинского греческого магистрата 18 апреля 1890г.», а також склав список книг Олександрійського грецького училища.

М. І. Лілеєв працював у бібліотеці Інституту впродовж 1883 - 1897 рр., власноруч розпочав редагування та створення карткового каталогу на усі бібліотечні фонди. М. І. Лілеєв сприяв науковому дослідженню рукописних пам’яток бібліотеки. Він першим складає попередній опис рукописних книг, які надалі описуються студентами Інституту під керівництвом М. Н. Сперанського, а також проводить дослідження рукописних творів Юр’євського архімандрита Фотія, повідомляє про принципи опису рукописів Чернігівської духовної семінарії [47, c. 21]. Будучи одним із фундаторів Ніжинського історико-філологічного товариства, членом Історичного товариства Нестора-літописця у Києві, чернігівської вченої архівної комісії, учасником ХІ Археологічного з»їзду в Києві (1899), він багато зробив для поширення досліджень та здобутеів наукового осередку Інституту в галузі вивчення Чернігівської старовини, а коли був обраним гласним Ніжинської міської думи та міським головою м.Ніжин(1904) – для збереження пам»яток цього міста.

У 1893 р., у зв’язку з новими реорганізаційними завданнями у формуванні фундаментальної (наукової) бібліотеки, діяльність бібліотечної комісії було поновлено – жо її складу крім М. І. Лілеєва увійшли професори М. Н. Бережков, Є. В. Пєтухов, І. Г. Турцевич, надалі – О. І. Покровський, О. П. Кадлубовський та А. В. Добіаш, які здійснювали реорганізацію бібліотеки, створення систематичного та алфавітного каталогу, організували комплектування тощо [48].

Науковою лабораторією стала рукописна частина зібрання бібліотеки. Розвиток камерального опису рукописних та джерел на той час відбувався переважно в межах історико-літературозначних досліджень, що було характерним і для Інституту, де ці методи рзвивалися у працях Є. П. Пєтухова, В. В. Пєтухова, В. В. Качановського, М. Н. Сперанського, М. Н. Бережкова.

У чей час з рукописними фондами бібліотеки та складанням каталогів на фундаментальну частину працював відомий історик літератури й викладач Інституту Євген В’ячеславович Пєтухов (1863-1948) – філолог, історик літератури, архівіст. Він закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, був слухачем курсів професорів О. Ф. Міллера, М. І. Сухомлінова та О. І. Незелєнова і брав участь у підготовці академічного словника російської мови. У 1888 р. одержав ступінь магістра. В 1888-1889 рр. як приват-доцент викладав історію російської мови на Вищих жіночих курсах у Санкт-Петербурзі та в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 по 1895 рр. був професором російської словесності в Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині. З 1895 р. – доктор російської словесності. У 1895-1918 рр. – професор університету в Юр*євському (Дерптському) університеті. З 1916 р. – член-кореспондент Імператорської Академії наук [49].

У 1889-1895 рр. Є. В. Пєтухов публікує «Материалы и заметки по истории древній русской письменности»; «К истории древне-русского пролога», «Заметки о некоторых рукописях, хранящихся в библиотеке Историко-филологического Института кн. Безбородко» тощо [50].

«Заметки» Є. В. Пєтухова міcтили перелік та опис рукописних пам’яток, які з його точки зору були літературною цінністю та слугували джерельною базою для розвитку галузей історичної науки, літературознавства, мовознавства та історії української рукописної книги. Є. В. Пєтухов виділяв рукописні пам’ятки XVI-XIX ст.: богослужбову літературу (прологи, житія, збірники XVIII ст.), популярні класичні твори (ода, сатири Антіоха Кантеміра, драми, комедії Джованні Жиро у перекладі з італійської мови М. В. Гоголя), а також прозові твори М. В. Гоголя – автографи рукописів та його листи до колишнього ніжинського однокашника і приятеля М. Я. Прокоповича. У Додатках було вміщено кілька позицій, що становлять цікавість для дослідників: віршовані твори у стилі класицизму, листи М. В. Гоголя до М. Я. Прокоповича (1832-1850) та два фототипічні знімки листів. Високий рівень характеризував розвиток славістики в інституті, зокрема, вона була представлена відомими у слов’янському світі працями професора слов’янської філології та слов’янської історії Володимира Васильовича Качановського, який працював в Інституті з

1888 р. [51]. Після закінчення Санкт-Петербурзького університету та  захисту магістерської дисертації «Неизданный дубровницкиий поэт А. М. Глегевич» (СПб., 1882) він працював у Казанському університеті, де започатковував збірник «Вестник славянства» (1886-1898) (перші номери вийшли у 1888-1890 рр. у Казані) та продовжив його випуск, викладаючи у Ніжині (у 1891-1896 рр. збірник друкувався у Києві). Його археографічний доробок порівняно з мовознавчим та літературознавчим відносно незначний і пов’язаний з описом та збиранням пам’яток південнослов’янських  народів, що було результатом археографічних експедицій на Балканах, а також у Греції, Італії та південній Франції.

Як історик літератури він відомий працями «История Сербии с половины ХІV до конца ХV в., т. 1 (критическое исследование источников)» (ХVІІ cт.), «Из истории сербской литературы» (ХVІІІ cт.), «Пам’ятки болгарської народної творчості» (СПБ. 1882). Його праці висвітлювали процес становлення і розвитку сербської релігійної полемічної літератури у руслі візантійського впливу та загалом репрезентували досконале володіння вченим методикою наукового опису та історико-критичного аналізу рукописних джерел. В. В. Качановський – автор відомих праць з палеографії та історії рукописних пам’яток слов’ян, зокрема: «зо графське євангеліє, видане В. Ягичем» (1879), «Хорватські літописи ХV – ХVІ ст.» (1881). У своїх працях він виступає як досвідчений археограф слов’янських рукописних книг, колекціонер рукописної спадщини балканських народів, яка була передана його братом О. В. Качановським після смерті В. В. Качановського у рукописний відділ бібліотеки.

Колекція В. В.Качановського складалася з 61 од. зб., збиралася ним протягом усього життя, починаючи з його батьківщини (він був родом з Гродненської губ. ) та матеріалів, зібраних у 1879—1881 та 1883рр. під час наукових експедицій і стажування у слов’янських країнах та Греції. Отже, його рукописна збірка сформувалася із балканських і російських джерел та складався з 20 рукописних книг літературного та загально історичного змісту, а також документального комплексу з історії південних слов’ян у ХV—ХІХ ст. сербською, болгарською, італійською, латинською, грецькою мовами. Це документи з історії Дубровника, Котора, Чорногорії та, зокрема, їхніх історико-правових та дипломатичних відносин з Венеціанською республікою ХV—ХІХ ст. Серед рукописів були рідкісні і надзвичайно цінні кодекси для дослідників старовини і рукописно-книжкового мистецтва, зокрема: унікальне грецьке євангеліє – апракос ХІ ст. та рукописний Збірник слів та житій 40—50років ХІУст. македонського походження [52].

Документи «балканського» розділу В. В. Качановський не встиг описати, спеціалістів такого рівня у Ніжині не було, й тому вони були лише зафіксовані за змістом у каталозі М. Н. Сперанського [53, c. 28]. Колекційні документи рукописного відділу бібліотеки Ніжинського Історико-філологічного інституту сьогодні зберігаються в інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (фонд 314). Значна кількість з них описана лише в окремих каталогах, що їх почали видавати НБУВ.

Однак, найбільші здобутки у галузі камеральної археографії рукописних книг належить М. Н. Сперанському, який керував науковим археографо-палеографічним описом рукописних книг та стародруків колекції ІФІБ, та його учням, які реалізовували археографічне дослідження рукописів та їхній науковий опис.

У чотирьох випусках каталогу М. Н. Сперанського за 1890, 1901—1903 та 1905рр. були опубліковані наукові описи 181 рукописної книги та рукописів. Каталог містить ґрунтовну наукову бібліографію межі ХІХ—ХХ ст. як науково-довідковий апарат [54].

Професор російської словесності Ніжинського історико-філологічного інституту Михайло Несторович Сперанський (1863—1968) був знаним вченим вже на той час як бібліограф та археограф рукописної колекції Тверського музею та дослідник історії слов’янських рукописів у літературному процесі, російсько-українських літературних зв’язків. Він народився в 1863 р. у Москві, закінчив словесне відділення Московського університету (1885), захистив магістерську дисертацію «Апокрифічні євангелія». З 1895 р. був призначений професором Ніжинського Історико-філологічного інституту. У 1899 р. здобув ступінь доктора за дисертацію «Из истории отреченных книг».Автор багатьох праць зі слов'янської філології, академік АН СРСР (з1921 р.) [55, c. 363].

Наукові описи понад половини усіх рукописів було укладено під керівництвом професора М. Н. Сперанського із залученням викладачів та студентів старших курсів. У виданні брали участь П. О. Заболотський, О. Ф. Музиченко та Н. С. Державін, про що йдеться у передмові до першої публікації каталогу. Опис рукописів іноземними мовами, які надійшли до ніжинської збірки, переважно у складі бібліотеки Ф. Річля з Лейпцига, були укладені професором класичної філології Інституту Б. Ф. Бурзі.

Видання наукового опису 1901, 1903 та 1905р. було підготовлено вже самим М. Н. Сперанським. Каталог був побудований за хронологічним, тематичним та мовними принципами. Усе рукописне зібрання у каталозі поділяється на старожитні (богослужбові, світські та спеціальні, актові документи, історико-правові), нового часу (твори класицизму, історико-правові, статистичні та історико-краєзнавчі праці, автографи видатних діячів та письменників, матеріали до історії навчальних закладів на Правобережній Україні) та іноземні (грецькі, курси лекцій, переважно німецьких вчених). Опис супроводжується предметно-іменним покажчиком, науково-бібліографічним апаратом, який спирається на усі досягнення камерального опису рукописів другої половини ХІХ ст. зафіксовано і походження рукописів та їх дарувальників.

Описи рукописів нового періоду (літературні твори, вірші, драми, твори та листи М. В. Гоголя: історико-статистичні та картографічні праці; навчальні курси  тощо) також містять вказівки на осіб, які описували рукописи . Каталог М. Н. Сперанського 1901року містив закінчення опису рукописів як доповнення до попереднього видання, а також порівняльну таблицю сигнатур даного опису та попередніх шифрів, які відображали їхню міграцію у різних колекціях бібліофілів та установ у різні періоди, що мало інформаційно-довідкове знацення для дослідників історичних пам’яток.

Насамкінець, необхідно наголосити на тому, що в Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині в останій третині ХІХ—10-х роках ХХ ст. склалася потужна наукова бібліотека, окрасою якої була колекція рукописів та стародруків. Там сформувався міцний осередок бібліографічного дослідження рукописних пам’яток слов’янського та грецького походження, опису рукописних книг. Основний внесок належить професорам цього Інституту та його вихованцям, серед котрих такі вчені-філологи та історики, виконували і функції бібліотекарів – професори  М. І. Лілєєв, Є. В. Пєтухов, В. В. Качановський, М. Н. Сперанський, П. О. Заболотський, О. Ф. Музиченко, Н. С. Державін, Б. Ф. Бурзі. Окремо необхідно відзначити М. І. Лілєєва, М. Н. Сперанського, Є. В. Пєтухова, які зробили значний внесок у розвиток камерально-археографічних методів наукового опису рукописних книг та брали безпосередню участь у складанні каталогів бібліотеки.

Мені була надана можливість попрацювати в фондах рідкої книги бібліотеки Ніжинського державного педагогічного університету ім. М. Гоголя. Ознайомившись із стародруками, я вважаю що для розуміння цінності бібліотеки необхідно більш детально охаректеризувати їх,  тому що вони є  «золотим» фондом книгозбірні і являють собою національне надбання України.

Цікава підбірка з історії книги та книгодрукування. Тут зібранні матеріали про видавничу діяльність І. Федорова, з сторії книгодрукування в Україні.

Ось невеличкі томики з серії « Бібліотека для дам» французькою мовою. Ці книжки читав М. В Гоголь під час навчання в Гімназії і в листі до П. П. Косяровського сповіщав: «Дуже гарне видання; їх всіх 200 томів ( що і вірно ). Тут знайдете все. Я читаю подорожі до всіх країн».

Серед зразків книжок – розкішне видання «Изборника великого князя Святослава Ярославича. 1073 р., здійснене у 1880 році», книжка римського історика Аліана Олександрійського «Історія країн, підвладних Риму» грецькою мовою ( 1551 ) та ін.

Широко представлені книги історичної тематики. На полицях – українські літописи, зокрема «Летопись событий юго-западной России в ХVІІ веке (cост. С. Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского» (1848), що обіймає час 1648 – 1700-х років. Це наймонументальніший твір давньої української історіографії. «Літопис Самовидця» (1878) розповідає про визвольну війну 1648 – 1654-го років під проводом Богдана Хмельницького, викладаються інші історичні події. Існує думка, що автором «Літопису Самовидця» є Роман Ракушка-Романовський, уродженець Ніжина, котрий займав високі посади і був безпосереднім учасником багатьох подій.

Першим фундаментальним виданням з історії України є  «История Малой России” Д. Бантиш-Каменского (1822). В експозиції також пятитомне видання М. Маркевича «История Малоросии» (1842); «Записки о Южной России» П. Куліша у 2-х томах, виданні у 1856 – 1857-му роках; «Исторические монографии и исследования (1868) М. Костомарова та ін.

Великий інтерес становить монументальна праця першого президента України, найвизначнішого історика М. Грушевського «Історія України-Руси», що складається з 12 книжок і охоплює історію від археологічної доби до Хмельниччини включно, що вийшла друком у Львові ( 1904 – 1928 ).

Дуже цікава підбірка «Історія українського козацтва». На полиці – книжка «Енциклопедиста козаччини» Д. І. Яворницького «История запорожских казаков».  – Т. 1—3 (1895), яка мала величезний вплив на формування української історичної науки. Тут же твори М. Костомарова «Руина» (1882), «Богдан Хмельницький» (1884); «История Новой Сечи» (1846) О. Скальковського. Крім наукових праць, експонуються і художні твори про українське козацтво – історичний роман Є. П. Гребінки «Нежинский полковник Золотаренко», поема Байрона «Мазепа», роман П.Куліша «Чорна Рада» (1857) та ін.

Серед раритетних видань – збірник «Мазепа», що вийшов друком 1938 р. у Варшаві. Серед авторів статей про українського гетьмана відомі історики Д. Дорошенко,  В. Січинський,  М. Возняк та ін.

Широко представлені книги краєзнавчої тематики «Історія Чернігівщини» та «Історія Ніжинщини». Тут експонується багато цінних видань, що відтворюють сторінки історії нашого краю із стародавніх часів. Серед них книжки О. Русова «Описание Черниговской губернии». - Т. 1—2 (1898); «Нежинский уезд. Статистическо-экономическое описание» (1880); праця М.Бережкова «Город Нежин в начале ХІХ века по описанию московских путешественников» (1895); «Нежинские предания, относящиеся к 1709 Полтавскому году» (1909), а також книжки «Генеральное следствие о маєтностях Нежинского полка. 1729 – 1730 гг.» (1901); «Грамота Стефана Яворского Нежинскому Благовещенскому монастирю 1717 г.», підготовлена до друку С.І.Масловим (1914); «Материалы из архива Нежинских греческих братств и магистрата» (1908); «Акты греческого нежинского братства» (1884) та ін.

Становить інтерес література з історії Ніжинської вищої школи: гарно ілюстроване подарункове видання, підготовлене М. Гербелем до 25-річного ювілею «Лицей князя Безбородко» (1859), а також «Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко» (1881); «Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине (1820—1832)» М.Лавровського (1879); «Гимназия высших наук князя безбородко.Исторический очерк» (1895) Є. В. Пєтухова; «Заметки о некоторых рукописях, хранящихся в библиотеке Историко-Филологического института князя Безбородко» Є. В. Пєтухова; «К истории о вольнодумстве в Гимназии высших наук князя Безбородько» В. І. Савви (1908) та ін.

З 1875 р. Ніжин стає цитаделлю славістики в Україні. В фондах праці таких відомих учених, як В. В Качановський, М. Н. Сперанський, А. С. Будилович, К. Ф. Радченко, Г. А. Ільїнський, Є. В. Пєтухов, В. І. Рєзанов та інших, а також випускників НІФІ –Є. Ф. Карського, М. С. Державіна, В. В. Данилова та інших

Представляють інтерес і деякі випуски періодичних видань НІФІ—«Известия Нежинского Историко-Филологического института князя Безбородко» і «Сборник Историко-Филологического общества при институте князя Безбородко», в яких друкувалися наукові праці професорів Ніжинської вищої школи.

Окрасою є один з раритетів бібліотеки — пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» першого видання (1800), яке потрапило до фондів у складі бібліотеки С. П. Шевирьова, придбаної у 1877 р. Тут же представлені переклади «Слова…» М. Максимовича – «Песнь ополку Игореве…» (1857); «Песнь Игорю Святославичу, удельнома князю Новгорода Северского» (1837); поема М.Гербеля «Игорь, князь Северский» (1855).

В розділі «Українська усна народна творчість» - цінні видання видатних українських фольклористів: М. Максимовича «Украинские народные песни». – Кн. 1—3 (1834); О.Маркевича «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864); М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860); О. Малинки «Родины и крестины. Материал собран в Мрине Нежинского уезда» (1898) і «Сборник материалов по малоруському фольклору» (1902); М.Драгоманова «Розвідки про українську народну словесність і письменство» у 4-х томах (1899 – 1907) та інші.

На полицях - рідкісні видання творів українських, російських та зарубіжних письменників.

 На полицях – унікальні видання творів українських письменників: Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулак-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Грабовського, М. Драгоманова, Олени Пчілки, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та інших видатних українських майстрів слова . Чимало прижиттєвих видань письменників.

Погляд зупиняється на зовнішньо непомітних, але таких дорогих серцям українських читачів виданнях 20-х років. Це, насамперед, прижиттєві видання п’єс В.Виниченка «Базар» та «Чорна пантера і білий ведмідь», що побачили світ у видавництві «Дзвін» (1918) р.; «Твори» Т. І. Григоренка видавництва «Час» (1918), оповідання Б.Грінченка «Серед крижаного моря» (1918) та ін. Багата цінними виданнями Шевченкіана». В експозиції «Кобзар», виданий у Празі 1876 р.; «Кобзарь» (1890) у перекладі російських письменників. В Чернігові видано переклади Т. Г. Шевченка із «Слова о полку Ігоревім» -- «Плач Ярославни» та «Бій з половцями» (1918). Експонується також книжка одного з перших біографів Т.Г.Шевченка М. К. Чалого «Тарас Шевченко. Жизнь и произведения» (1882).

Значна частина експозиції присвячена літературній творчості письменників – випускників Ніжинської вищої школи. На вітринах – твори Є. Гребінки, Л. Глібова, О. Афанасьєва-Чубинського, Н. Кукольника, М. Гербеля, В. Забіли, видані в різні часи.

Гордість бібліотеки –книги кириличного друку, українська барокова книжка ХVІІ—ХVІІІ ст. Це – книжка засновника Києво-Могилянської академії П.Могили «Православное исповедание веры» (1696); твори архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Л. Барановича «Трубы словес проповедных…» (1674) та збірка його поетичних творів польською мовою «Лютня Аполонова» (1671). З Черніговом також пов’язане життя письменника , оратора  А. Радивиловського. Його книжку проповідей «Венец Христовый» (1688) відзначає пильну увагу до гострих суспільно-політичних проблем України ХVІІ ст. У Києво-Печерській лаврі віддруковано фундаментальну працю С. Яворського «Камень веры» (1730). Як відомо, цей церковний діяч дитячі роки провів у Ніжині, згодом він тут побудував на власні кошти Благовіщенський чоловічий монастир, якому заповідав власну книгозбірню.

Широко представлена зарубіжна література. Бібліотека має значний фонд цінних видань всіма європейськими мовами та стародруків латинською та грецькою мовами. Серед раритетів можна назвати знамениту Французьку енциклопедію у 35-ти томах, яку видав Д. Дідро з однодумцями в 1751 р.

Пишається бібліотека і колекцією палеотипів – книжок грецькою та латинською мовами першої половини ХVІ ст. (1501—1550 рр.). Ці книжки переважно входили до складу книгозбірні Ніжинського Олександрійського грецького училища. Перехоплює подих, коли  розглядаєш ці стародруки. Адже багатьом з них майже по пів тисячоліття! Твори Плутарха, Аристофана, Горація, Феокріта та інших античних авторів становлять зміст цих книжок. Оправа здебільшого дерев’яна, обтягнута орнаментованою шкірою, красиво гравірована титульна сторінка з алегоричними зображеннями. Найстаріша книга, що зберігається в бібліотеці – твори Платона грецькою мовою 1517 р. видання.

Бібліотека має значний фонд навчальної літератури минулих років, які представляють великий інтерес для студентського загалу. Адже як цікаво ознайомитись з одним з перших підручників з математики «Арифметикою» Л. Магницького (1704), «Географією генеральною» Б. Вареніуса (1718), з книжкою з військової справи – «Учение и практика артиллерии» З. Бухнера (1710), підручниками для початкової школи К. Д.Ушинського – «Детский мир. Хрестоматия» (1902), «Родное слово» (1908), виданням, що належало графині О. Кушельовій, - «Новое краткое понятие о всех науках или Детская настольная книга» (1796) та ін.

Привертає увагу і література з богослов’я, історії християнства. Серед раритетів – «Біблія» грецькою мовою ХVІІІ ст., подарована першому директору Гімназії вищих наук В. Кукольникову натоятелем Благовіщенського монастиря В. Чернявським. В фондах– «Скрижаль», 1652 р., що входив до складу Шевирьовської бібліотеки, «Житія святих» Д. Ростовського (Туптала) та інші.

Вражає уяву великоформатне «Євангеліє», віддруковане в Москві (1689), яке прекрасно зберіглося і є зразком видавничої справи кінця ХVІІ ст.

Красиво оздоблену шкіряну обкладинку з витисненим рослинним орнаментом має «Біблія» у 2-х томах німецькою мовою ХІХ ст. Книжка ілюстрована кольоровими репродукціями з картин західноєвропейських художників біблійної тематики і є справжнім надбанням для тих, хто хоче вивчити історію християнства.

З гімназії вийшло багато відомих діячів української та російської культур. Тут навчалися поет і прозаїк Є. Гребінка, фольклорист П. Лукашевич, художник А. Мокрицький, філолог П. Дубровський, історик, літератор і публіцист К. Базілі, драматург, поет, прозаїк і мистецтвознавець Н. Кукольников та інші [55]. Але найбільшу славу навчальному закладу приніс М. Гоголь, який навчався тут у 1821—1828 рр. Саме в Ніжині він сформувався як письменник.

Тому дуже цікаво, на мій погляд, дослідити лектуру (коло читання) гімназіального загалу, що надалі формувало інтелектуальний прошарок суспільства.

Емпіричний матеріал до цієї теми, окремі принагідні спостереження є в працях, присвячених історії закладу [56], у біографії директора його в 1821—1826 рр. І. Орлая [57] і, насамперед, у книгах та статтях гоголезнавців [58].

З-поміж джерел для відтворення кола читання Гоголя і його товаришів по навчанню найістотнішими вважаються каталоги книжкового зібрання гімназичної бібліотеки 20-х років. П. Заболотський, який свого часу займався реконструюванням лектури гімназистів, указував на описи каталогу, зроблений П. Нікольським ( Для опису книг бібліотеки за рішенням конференції  «педради» гімназії від 6 жовтня 1827 р. було створено спеціальну комісію в складі професорів М. Білевича, Ф. Зінгера й П. Нікольського. П. Заболотський називає каталог «описом Нікольського», оскільки безпосередньо описом бібліотеки займався саме цей професор). Проте до сьогодні жоден з дослідників його не виявив. В.Воропаєв пише: «Коло читання Гоголя в ніжинський період важко відтворити з достатньою повнотою. У ніжинському ліцеї булла казенна бібліотека, що нараховувала під час навчання письменника кілька тисяч томів. Відомостей про склад її немає» [59, c. 435].

Виявлені нами каталоги бібліотеки Ніжинської гімназії вищих наук, а також інші архівні документи за 1821—1830 рр. допомагають істотно збагатити уявлення про те, що читали тогочасні гімназисти. Найважливіший серед цих документів – «Список литератури библиотеки гимназии», складений не пізніше 18 січня 1830 р. Тут описано художню літературу, видання офіційних документів, підручники й посібники, словники, журнали, газети, атласи, географічні карти,естампи,таблиці, малюнки. Занесено деякі музейні експонати. Алфавітний принцип систематизації видань не витримано. Фактично описаних джерел набагато більше, ніж указаних 390, оскільки під одним номером інколи записано підшивки газет або  журналів за кілька років, різні випуски одного видання чи серії.

Зафіксовані в списку книги переважно російськомовні. Є сім видань французькою, латинською і грецькою мовами.

Реєстр книг свідчить, що до 1830 р. в бібліотеці була література зі словесності, філософії, логіки, історії, політекономії, економіки, дипломатії, юриспуденції, богослів'я, медицини, географії, статистики, фізики. хімії та сільського господарства.

З записів Гоголя в «Книге всякой всячины или Подручной энциклопедии» видно, що вихованців цікавили різні галузі знаня. З творів російських письменників у бібліотеці, зокрема, були: Собрания оставшихся сочинений покойного Александра Николаевича Радищева ( В 6 ч. М., 1807—1811 ), ч.3—6; Полное собрание сочинений М.В.Ломоносова ( В 6 ч. СПб., 1794), ч. 3—6; Сочинения Карамзина ( В 8 ч. М., 1803—1804 ), ч. 3—7; Эпические творения М.Хераскова ( В 2 ч. М., 1786—1787 );Державин М. Ода на рождение его императорского величества великогокнязя Михаила Павловича ( СПб., 1798); Собрание сочинений Я.Княжнина (В4 т. СПб.,1787 ); Кулжинский И.Г. Малороссийская деревня ( М., 1827 ); Послание в стихах графа Дмитрия Хвостова ( СПб., 1814 ).

Значну частину фонду складала масова література, переважно архаїчнаабо з історіографічним ухилом. Тут були твори : Поэма ( Потерянный и приобретенный рай ) ( СПб., 1776 ) И.Владыкина; Российская Памела, или История Марии, добродетельной поселянки ( В 2 ч.М., 1794 ) і Храм славы российских героев (СПб., 1803 ) П. Львова; (Ода Приверженность) Его светлости канцлеру князю Александру Андреевичу Безбородко (СПб., 1797); Стихи надгробные (Льву Александровичу Нарышкину) (СПб., 1799) Р.Чернявского; Подлинные анекдоты о Петре Великом (описание из уст знаменитых особ в Москве и Санкт-Петербурге и извлеченные из забвения)

 ( М., 1793 ) Я. Штелина; Драма Должник ( В 2 д. (рукопис) 1803 )А.Толмачева.     

Була в бібліотеці перекладна література, зокрема: зібрання Греческие классики ( пер. с греч. И.Мартынова ( В 26 ч. СПб., 1823—1828 ); Басни Федра. изд. Кошанского (СПб., 1814 ); История Генриха Великого. Соч. М-Ф. Жанлис (пер. П. Шаликова (в 3 ч. М., 1816—1817); Похождения Жилблаза де Сантилланы. Соч. А.-Р. Лесажа (пер. с франц. ( В 2ч. М., 1794—1798); Луиза. Сельское стихотворение И.Г.Фосса ( пер. с нем. П. Теряева. ( СПб., 1820 ). З періодичних видань бібліотека мала «Украинский журнал» за 1824 р. ( 24 номери ), «Сибирский вестник» з 1818 до 1824 р., «Азиатский вестник» за 1825—1827рр., «Дух журналов» за 1815 р., «Вестник Европы» за 1803, 1814, 1815,1825—1928 рр., «Журнал изящных искусств» за 1823,1825 рр.; «Русский инвалид» за 1815, 1817, 1821, 1823, 1825 рр.; «Отечественные записки» за 1821—1827 рр.; «Новости литературы» за 1825 р., «Журнал министерства народного просвещения» за 1821—1824 рр.; «Труды Общества любителей российской словесности при Московском университете» за 1822—1826 рр.

Наведені відомості про періодику доповнюються синхронними даними про видання, які передплачувало правління навчального закладу за рішенням його конференції. У документах зафіксовано, що, наприклад, у січні 1825 р. гімназича бібліотека отримала також «Северный архив», «Новый магазин естественной истории, физики и химии», «Указатель открытий по физике, химии, естественной истории и технологии» [60]. У травні 1825 р. цей список  був доповнений «Христианским чтением» [61]. На 1827 р.було передплачено, крім врахованих у каталозі бібліотеки: «Московские ведомости», «Сенатские вести», «Христианское чтение», «Указатель открытий» по физике, химии, естественной истории и технологии», «Северный архив», «Горный журнал», «Журнал мануфактур и торговли», «Сын отечества» [62]. В аналогічному списку журналів, які визначено було передплатити на 1828 р. відсутні «Азиатский вестник» і «Христианское чтение»; натомість з'явилися нові часописи – «Московский вестник» і «Московский телеграф» [63].

Уявлення про реальнее, а не потенційне коло читання гімназистів дає інший документ – список загубленних книг з бібліотеки навчального закладу. Тут зафіксовано 58 видань: книги, підручники,  журнали, газети, наочні посібники ( як правило, без зазначення часу й місця видання ). у Цьому списку привертають увагу такі книги: Наука о стихотворстве Буало- Депрео ( пер. с фран.гр.Д.Хвостова. –СПб, 1808.); Краткое начертании теории изящной словесности А. Мерзлякова(М., 1821-1822); уже згадуване Собрание  оставшихся сочинений покойного Александра Николаевича Радищева ; Житие и бдела Марка Аврелия Антонина, цесаря римского ( пер. с нем. С. Волчкова.- СПб, 1740); Решение публичной задачи Московского Императорского университета о том , когда славяне переселились в Россию и кого летописец Нестор назівает волохами М.Антоновського (СПб, 1806), ; Духовная великого князя Владимира Всеолодовича Мономаха ) СПб, 1793); Летопись Нестора( по древнейшему списку монаха Лаврентия, прерівающаяся 1019г. – М., 1824). З перыодичних видань у цьому документы зафіксовано: підшивки й окремі номери «Северного архіва», «Отечественнных записок», «Новостей литературы», «Вестника Европии», «Азатского вестемка», «Христианского  чтения2!, «Русского инвалида», «Санкт – Петербургских сенатских ведомостей», «Магазина натуральной истории», «Нового магазина естественной истории», физики, химии, естественной истории и технологии2, «Записок и трудов Общества истории и древностей российских» за 1818 -1826 рр.

 Як свідчив згодом Н. Кукольник, бібліотекою могли користуватися всі вихованці гімназії. «Я знаю, принаймні про себе, - писав він, - що моїм професором естетики, політичної економії і деяких інших наук- була біюліотека Гімназії вищих наук кн. Безбородька» [64, c. 19].

З наведених матеріалів можна зробити висновок про відставання фонду бібліотеки гімназії від інтелектуальних запитів молодих читачів 20-х років. Очевидно, тому виникла приватна учнівська бібліотека, книги для якої передплачувалися в складчину. Вперше про неї написав П. Куліш [65, c. 16], згодом зібрані ним відомості ввійщли до багатьох гоголезнавчих досліджень. Однак у цих працях розкриття теми здебільшого обмежується переповіданням напіванекдотичної історії про Гоголя-бібліотекаря (нібито він давав читати книги тільки в своїй присутності і обгортав читачеві пальці папером, щоб не забруднити сторінки) і коротким переліком авторів та видань, які передплачувалися на спільні кошти: «Московский телеграфъ», «Северные цветы», твори Пушкіна й Жуковського. Як свідчить лист М. Прокоповичап від 11 грудня 1825 р. шкільна громада мала передплачувати на наступний рік «Московский телеграфъ» через їх однокласника М. Гоголя-Яновського [66, c. 106]. Подібні відомості знаходимо в спогадах О. Данилевського. Він пише «Ми передплачували з ним і з Прокоповичем журнали й альманахи. Він турбувався завжди про своєчасну висилку грошей» [67, c. 102]. Отже, в 1825 р. ця бібліотека вже існувпала. До її створеня і функціонування безпосередньо був причетний Гоголь. Уявлення про склад зібрання дає «Реєстр книгам и рукописям», складений колишнім інспектором пансіонату гімназхії професором Бєлоусовим у квітні 1830 р. [68].

Повстання декабристів спричинило посилення цензурних утисків. В офіційних настановах гімназичному начальству було поставлено вимогу про « відсторонення» від «недозрілого розуму» вихованців «хибних мудрувань» і про найсоровіший нагляд за читанням гімназистів: «Щоб жодні книги чи рукописи не потрапляли до них без попереднього пегелдяду профе ора, вчителя або гувернера», щоб ні під яким приводом жодних книг, окрім підручників, не читали без дозволу. Тим часом було наказано зробити списки всіх наявних у них власних і позичених книг [69]. Незабаром почалася так звана «справа про вільнодумство». Нещодавно серед документів виявлено одне з прохань інспектора благородного пансіону гімназії М. Білоусова до попечителя харківської навчальної округи О.Петровського від 14 жовтня 1829 р., в якому прояснюється доля приватної бібліотеки учнів : «… знищив я в самому пансіоні бібліотеку вільного читання, зібрану вихованцями з найрізноманітніших книг без розбору, саме існування якої доводить уже, що пансіонери не мали найменшого нагляду, будучи наданими самим собі, і припинив укладання й видання самими ж учнями літературних журналів та альманахів, де вміщувалися безглузді й невідповідні благородному вихованню статті. Їх було на час вступу могло на посаду інспектора більше десяти» [70].

Принагідно з’ясуємо питання про долю книг бібліотеки гімназії. Згодом це зібрання, поповнюючись новими книгами, переходило у спадок тим навчальним закладам, що створювалися на основі гімназії ( у1832 р. вона була перетворена в ліцей, потім в Історико-філологічний інститут

Дослідження генезису й розвитку системи бібліотечного обслуговування ліцеїстів у різні періоди історії нашої країни дає можливість осмислити специфіку і характер її основних тенденцій, засвоїти спадщину видатних бібліотекознавців минулого, реалізувати їхні нездійснені ідеї, створити сучасну ефективну систему до вузівської підготовки інтелектуально обдарованої та здібної учнівської молоді.

Протягом ХІХ ст. на під російській Україні, функціонувало три ліцеї. Ці навчальні заклади були утворені шляхом реорганізації колишніх гімназій, а бібліотеки, що були при них, успадкували багаті книжкові колекції.

Бібліотека Ніжинського ліцею (БНЛ) молодша за бібліотеки Рішельєвського, Кременецького, Олександрівськоголіцеїв.

Ніжинський ліцей поєднував у собі риси середньої і вищої школи, що відбилося й на комплектувані його книгозбірні/

Основу фонду БНЛ утворили книжкові зібрання гімназійної бібліотеки, започаткованої графом О. Г. Кушельовим-Безбородьком. Його дарунок складався з 1877томів (382 назви ).

Колекція містила літературу зі статистики, літератури, мови, мистецтва, фізики, хімії, політики, юриспруденції, богослов’я, логіки, метафізики, філософії, медицини та ін. Це були видання ХУІ—ХУІІст. латиною, грецькою, новими європейськими мовами.

Старший син директора гімназії В. Кукольника – Платон, викладач латинської мови, теж подарував гімназії значну кількість книг (500томів).

У бібліотеці Ніжинського державного університету ім.. М. В. Гоголя (НПУ), де нині зберігається частина фондів гімназійної та ліцейської бібліотек, виявлені дві книги, безперечно, подаровані П. Кукольником з автографом Івана Орлая.

Відкриття Гімназії вищих наук стало визначною подією для Ніжина, Жителі якого дарували книги для її бібліотеки.

Активну участь у комплектуванні бібліотеки брав директор гімназії 1821—1826рр. І. Орлай. Він дбав про енциклопедичний зміст навчання, отже – й бібліотечного фонду закладу. Його захоплення історією та філософією позначилось і на доборі літератури. Виняткового значення надавав директор створенню джерелознавчої бази бібліотеки. Як дійсний член «Товариства історії і старожитностей російських» він намагався заснувати в Ніжині наукове товариство, котре досліджувало б історію краю. Коли це не вдалося, створив відділ рукописного фонду в бібліотеці, куди збиралися унікальні, здебільшого краєзнавчі, історико-філологічні матеріали.

У самій бібліотеці після смерті Кукольника бракувало порядку. Фактично з часу організації не інвентаризувалися фонди, отже, неможливо було встановити їх точного обсягу. Так, за даними 7 журналу конференції гімназії (1821)у ній налічувалося  2 500 книг, а за підрахунками Шапалинського (першого бібліотекаря ) - на 110 од. зб. більше (2,5). Оскільки численні ропорядження конференції гімназії про проведення переобліку фондів не виконувалися протягом 1822—1827рр., у жовтні 1827р. за її рішенням було створено комісію для ревізії бібліотеки. Але через відсутність інвентарних книг члени комісії склали тільки два описи : за латинським та російським  і грецьким алфавітами.  

Проте повністю склад фонду не задовольняв допитливих гімназистів. За часів Гоголя вони в складчину створили студентську бібліотеку. Гімназисти передплачували журнали «Московський телеграфъ», «Северные цветы», купували твори О. С. Пушкіна, В. Жуковського, О. Грибоєдова, книги з історії, права, філософії. Деякі нові твори російських письменників переписувались гімназистами для колективного використання. Бібліотекарем обрали Миколу Гоголя, який ревно ставився до своїх обов’язків і вимагав від друзів надзвичайно бережливого ставлення до книг.

Напрям комплектування фондів змінювався водночас зі зміною профілю Ніжинської вищої школи. До бібліотеки Фізико-математичного Ліцею надходили періодичні видання - ті, що передавались раніше, та декілька нових назв; фонди поповнювалися виданнями з артилерійської справи, інших військових дисциплін, книги з математики, фізики, довідковими та енциклопедичними виданнями, а взагалі комплектування мало універсальний характер. За часів Юридичного Ліцею книжкові фонди поповнювались значним масивом літератури правознавчого спрямування, передплачувалися, крім вищеназваних, журнали «Судебный вестник», «Русская беседа», «Журнал для детей», «Журнал для воспитания», «Творения святых отцов», «Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских». До бібліотеки надходили «кращі твори російською та іноземними мовами знаук юридичних та політичних».

Про те, що бібліотека Юридичного Ліцею мала добре сформований історико-правознавчий фонд, свідчить інспектор Історико-філологічного Інституту А.В.Добіаш. Він вказує на колекцію законів Російської імперії та «всього, що відносилосьдо їх дослідження і роз’яснення».

За 35 років існування Юридичного Ліцею книжковий фонд зріс до 14 580 томів. Особливо велику увагу приділяв бібліотеці Є. П. Стеблін-Камінський, директор Ліцею з 1856 по 1866 р. У цей час було започатковано студентську бібліотеку, фонд якої у 1875 р. нараховував 3 020 одиниць зберігання.

Добру пам'ять залишив про себе останій попечитель з родини Кушельових-Безбородьків – граф Григорій Олександрович. Він придбав для Ліцейської бібліотеки рукописи творів М.В.Гоголя «Мертві душі», «Тарас Бульба», «Портрет», «Игроки», «Тяжба», «Лакейская», «Театральний разъезд», а також 32 листи М.В.Гоголя до М.Я.Прокоповича. Так було започатковано рукописний відділ бібліотеки.

У перші роки існування Історико-філологічного інституту були отримані як грошові пожертви, так і дарунки книг. Дублетні екземпляри колекції «Polonika» надійшли від Варшавського університету, на кошти графині Є.І.Суворової-Римнікської у 1876 – 1877 роках було придбано дві приватні бібліотеки – професора Московського університету С.П.Шевирьова та професора Лейпцизького університету Ф.Ричля. Завдяки наполегливості першого директора НІФІ князя Безбородька, який був вражений кількістю раритетних видань бібліотеки Ніжинського Олександрійського грецького училища, вона була передана спочатку «на збереження» до інститутської книгозбірні, а згодом увійшла до складу фундаментальної бібліотеки.

Студенти НІФІ мали добре сформований початковий фонд з 28 818 книг, 12 049 назв. Крім того, рукописний фонд книгозбірні поповнився 52 рукописами з бібліотеки Шевирьова. Для інвентаризації, систематизації та створення каталогу бібліотеки професора С.П.Шевирьова був запрошений відомий бібліограф С.І.Пономарьов, який і виконав доручену роботу з притаманною йому старанністю. Інші надходження були впорядковані та розміщені на полицях бібліотечною Комісією, до складу якої увійшли всі викладачі Інституту.

Як і в Гімназійній та Ліцейній бібліотеках, обов’язки бібліотекаря виконував один з викладачів Інституту за невелику платню. Очевидно, що, крім видачі та прийому книг, організаційні питання функціонування книгозбірні йому були не під силу. Загальне управління бібліотекою, вироблення принципів її організації лягали на плечі бібліотечних Комісій.

У 1878 – 1880 рр. така Комісія перевірила систематизацію книг, звірила їх з інвентарями та підготувала до друку систематичний каталог, що вийшов друком 1884 р.

У 1891 –1893 рр. була здійснена реорганізація бібліотеки. За основу розстановки книг була прийнята формальна «кріпосна» система, ключем до якої став алфавітний каталог, створений бібліотечною Комісією. Досить зазначити, що і зараз бібліотека НІФІ зберігає той самий принцип організації, що був вироблений в кінці ХІХ ст. Відкриття читального залу значно розширило можливості студентів для ознайомлення та використання фондів основної бібліотеки. За правилами користування бібліотекою читальня працювала тричі на тиждень з 15-30год до 21год. Три інші дні було відведені для видачі книг додому.

За описом 1830 р. фонд бібліотеки становив 5029 примірників у еомах та 1318 у назвах . Отже, за 10 років було придбано 2419 примірників у томах, тобто менше, ніж подарувавли Безбородьки .

Бібліотекар Амань  детально рапортує про число книг у бібліотеці, подає  список недостачі: 66 примірників у назвах, 470 примірників у томах, що свідчить про відсутність належного контролю виконання прийнятих рішень адміністрацією закладу та бібліотечними працівниками.

У 1832р. Гімназію вищих наук кн. Безбородька було реорганізовано у фізико-математичний ліцей (ФМЛ). Першооснову фонду його бібліотеки утворили фонди гімназіїної кигозбірні.

Аналіз листування з Департаментом народної освіти за вісім років існування ФМЛ свідчить,що бібліотеки навчальних закладів комплектувалися лише після одержання дозволу від Міністерства народної освіти ( од. зб. 1211, арк. 34; арк. 39, арк. 111 ).

Важливою формою поповнення фонду були й подарунки. Так, до Ніжинського ліцею їх надсилав Київський університет Св. Володимира, зокрема друковані примірники «О бозрения преподавания наук в сем университете на 1 полугодие 1835—1836 и 1836—1837 уч. год.» (од. зб. 1211, арк.7; од. зб. 1213, арк. 2 ), «Отчеты о состоянии Императорского Санкт-Петербургского университета (там же, арк. 25—26 ), «Алгебра Бурдона полезная для гимназической Библиотеки книга» та ін. (од.  зб. 1205, арк. 26 ).

Доукомлектовувалися фонди різними шляхами, в тому числі й через книгарню Департаменту народної освіти безкоштовно, про що свідчать реєстри ( од.зб.1212, арк. 23; од. зб. 1213, арк. 64 ). До переліку видань увійшли книги з історії зарубіжних країн та Росії, енчиклопедії з ботаніки, підручники з математики, статистики, література з психології, педагогіки,статути Казанського, Московського університетів, Рішельєвського ліцею, різних гімназій тощо.

Активні заходи дирекції закладу й бібліотекаря сприяли зростанню фонду бібліотеки та розширенню репертуару в типовому, видовому, мовному аспектах. Так, уже 1838 р. він нараховував 1 799 примірників у назвах, 6 144 у томах (6, арк. 274 ). З аналізу звіту за 1838 р.випливає, що всього за цей рік отримано уназвах  -- 95 примірників, у томах – 146 примірників. Більшість книг ( 74 назви ) було російською мовою, літератури українською мовою не було зовсім, адже вона видавалася в Росії досить рідко й обмеженними тиражами. Так, починаючи з 1798 р., коли вийшлиа «Енеїда» І.Котляревського, до 1840 р. в Росії побачили світ українською мовою лише 44 книги; з них 7 – в Україні, решта поза її межами (8). Але в 1839 р. БНЛ збирала праці російською мовою відомих учених та письменників, вихідців з України. Пізніше у фондах з'являється й україномовна книга (9).

Надходили до ліцею і цінні приватні колекції, зокрема коштом Міністерства народної освіти було придбано бібліотеку директора Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту І.Б.Шейдта ( 960 примірників ): книги з історії, літературознавства ( 7 ).

Грунтовний аналіз бібліотечного фонду ФМЛ показав, що вцілому масиви за змістом зберігали універсальний характер.

У 1840р . ліцей було реорганізовано в юридичний. Зміна статусу відбулася на фінансуванні та профілі комплектування фонду бібліотеки ( 11,12 ). То були мізерні кошти, і все таки в1840—1875рр. книгозбірня значно поповнилася юридичною літературою ( од.зб.1223, арк. 3—4 ). Загалом за 35 років існування ліцею фонд його бібліотеки зріс до 14 580 примірників ( 7 ).

Особливо активно вона комплектувалася за директорування С.Стеблін-Каминського. Було створено рукописний відділ, першооснову якого склали рукописи творів М.В.Гоголя («Мертві душі», «Тарас Бульба», «Портрет», «Игроки», «Тяжба», «Лакейская», «Театральный разъезд»), 32 його листи до Прокоповича ( 2, 5 ). У бібліотеці з'явилися твори Марко Вовчка, М.Костомарова, П.Куліша, О.Лазаревського, М.Максимовича, Ф.Морачевського, М.Номиса ( 2, 5 ). Але попри багаті фонди фундаменттальної ( основної ) бібліотеки, обслуговування студентів було незадовільним, бо «учащимся непосредственно сочинения не отпускаются из основной библиотеки, и выдаются посредством чиновников заведения под их расписку, а потому нельзя сказать сколько употреблено учащимися» ( 6 ). Тільки Стеблін-Каминський запровадив «более легким доступ к библиотеке и студенты больше читают, лучше изучают языки, о которых прежде имели плохия понятия» ( 11 ).

У ліцеї створювалися умови для ознайомлення чиновників і студентів з досягненнями світової науки. Так, у 1838 р. бібліотека передплачувала 12 російських та зарубіжних видань ( 6 ), у 1879 – 10 назв, а саме : Судебный вестник, Журнал Министерства народного просвещения, Вестник Европы, Отечественные записки, Русский архив, Записки Одесского общества истории и древностей, Русский вестник тощо ( од. зб. 767, арк. 18 ).

Зміна статусу ліцею позначилася й на структурі бібліотеки. Так, за звітом 1872 р., дойого складу входило чотири бібліотеки ( основна, студентська та дві гімназійні – основна й учнівська ) ( 6, спр.161, арк.12-12 зв. ). Крім статистичних данних, бачимо три списки нових надходжень до бібліотеки ( два : книг та періодичних видань – до основної бібліотеки, один – до учнівської ). У списку надходжень до основної бібліотеки значна кількість релігійної, навчальної, історичної, філологічної, художньої літератури ( російською та іноземними мовами ), у списку надходжень до учнівської перераховано чимало природничої, історичної, географічної, художньої літератури, зокрема вірші М. Некрасова, твори Л. Толстого, Ф. Купера ( 6, спр.161, арк. 12—12 зв. ). Усього учнівською бібліотекою за звітний період скористалося 200 учнів, які прочитали 200 книг (6, спр. 161, арк. 12—12 зв.). Середня забезпеченність книгами в студентській бібліотеці на одного користувача становила 6 примірників, в учнівській – 7. Можливо, вони могли активніше послуговуватися фондами фундаментальної бібліотеки.

Каталоги бібліотеки протягом досліджуваного періоду так і не були створені , хоча в звіті ліцею за 1837 – 1838 н. р. ( 6, спр. 38, арк. 246 ) повідомлялося, що її фонд приведено у систематичний порядок за науками: фізико-математичні; прикладні; етико-поліичні; словесні; історичні; військові; витончені науки; суміш; періодичні видання. Каталогізація та розстановка фонду в книгозбірні Ніжинського ліцею, як і в іншихтаких закладах того часу, здійснювалася за тематичним принципом, продиктованим потребами навчального процессу.

Серед архівних документів Кременецького ліцеюзберігається лист попечителя Київського навчального округу від 24 квітня 1833 р., в якому той просить, щоб із бібліотеки цього ліцею надіслали «правила по коим составляются каталоги библиотеки Волынского лицея для передачи их в руководство Нежинского лицея князя Безбородько» ( 6, ф.710, оп. 3, спр.328, арк. 307 ).

У 1880 р. в бібліотеці НІФІ існувало три інвентарі: один для Шевирьовсько-Риглевської бібліотеки; для книг Ліцейської, Штейманівської, Варшавського університету та інститутської; для колекції Грецького училища. Велика робота з метою звірки наявних книг з інвентарями та їх систематизація завершилася в 1880—1884рр. виданням систематичного друкованого каталогу ( 9 ). Проте в ньому не вказано колекційну приналежність видань, що значно ускладнює нині атрибуцію фонду БНЛ.

Після реорганізації ліцею в НІФІ його бібліотека стала першоосновою фонду інститутської бібліотеки. Частину цієї колекції й зараз використовують студенти та професорсько-викладацький склад НПУ ім.М.В.Гоголя, частина зберігається в НБУВ, решту фондів передано в Демидівський ліцей ( Ярославль, Росія ).

Після передачі приватних збірок до гімназії вони втрачають статус приватних і стають колекціями державного навчального закладу. Внаслідок прийнятої в той час у бібліотеках ліцеїв тематичної класифікації фондів колекції втрачають свою функціональність і своєрідність. Подальшу їх долю після передачі в інститут сьогодні простежити дуже складно, оскільки у виданному друкованому каталозі бібліотеки НІФІ відсутні посилання на приналежність до колекційних зібрань

Таким чином, бібліотека ліцею, в основному, комплектувалася літературою іноземними мовами, зокрема російською, була поширена система бібліотечного обслуговування іноземного зразка. Протее популяризація досягнень європейської науки та культури через бібліотечні фонди мала й свої позитивні наслідки.

Книги українською мовою та російськомовні твори вчених і письменників – вихідців з України – з'являються у фонді бібліотеки ліцею в середині та в другій половині ХІХ ст.

Незважаючи на недоліки, які мали місце, зокрема в питаннях зберігання та використання бібліотечних фондів, у цілому її фонди активно сприяли формуванню високопрофесійної еліти в підросійській Україні.  

Отже, на основі вищевикладеного можна з упевненістю стверджувати, що бібліотека Ніжинського державного педагогогічного університету ім. М. Гоголя  одна з найстаріших вузівських бібліотек України і має унікальний стародавній фонд книг. Для всіх, хто цікавиться історією книги, давніми виданнями різних авторів багатьма мовами світу, книгами, які є справжнім витвором мистецтва ця бібліотека є справжнім скарбом. Це одне з найбільших зібрань рідкісних книг в Ураїні. Також з розглянутого матеріалу, можна зробити висновок, що історію бібліотеки визначають історія фондів, особистостей – бібліотекарів, а також ідей, які були покладені в основу її розвитку.

 Бібліотеки навчальних закладів

ХУІІІ ст. у сфері освіти знаменне тим, що саме в цей час в Україні формується розгалужена мережа початкових навчальних закладів, зароджується система професійної освіти.

Мережа початкових шкіл в Україні  ХУІІІ ст. була досить розвинутою. Заснування початкових шкіл переважно реалізувалося за ініциативи місцевого населення при існуючих парафіяльних церквах. Навчальний процесс у таких школах, як правило, здійснювався місцевими священниками або покладався на дяків. Бібліотеки при ціх школах  мали незначні книжкові фонди.

Загалом на середину ХУІІІ ст. лише на землях Гетьманщини існувало майже півтори тисячі сільських та міських шкіл початкового рівня. У великих полкових містах могло існувати по декілька таких шкіл. Так, наприклад, у Чернігові та Новгород-Сіверському існувало по шість початкових шкіл., у Сосниці та Березному – чотири, Городні та Мені – три. Программа цих шкіл, як правило, передбачала навчання дітей читанню по букварю, знайомство з Псалтирем і Часословом, вивчення елементарних арифметичних дій.

Мережу середньої та вищої освіти на українських землях формували православні, католицькі та Греко-католицькі колегіуми, а також Києво-Могилянська академія та Львівський університет. На теренах Гетьманщини та у Слобідській України освітні потреби населення задовольняли православні колегіуми – Чернігівський, Харківський та Переяславський, а також Києво-Могилянська академія.

Сучасники називали його Чернігівським Олімпом, Чернігівськими Атенами. В цих пишномовних назвах вбачаємо не лише данину бароковому, пануючому на той час вітіюватому стилю, але й й високу оцінку одного з визначальних осередків освіти та культури в Україні ХУІІІ ст.. – Чернігівському колегіуму.

Другий за значимістю після Києво-Могилянської академії навчальний заклад в Гетьманщині був відкритий в Чернігові – в одному з найдавніших історичних та духовних центрів Русі.

Розквіту та підйому Чернігова в другій половині ХУІІ ст.. сприяла діяльність визначного церковного і культурного діяча, впливового політика, чернігівського архієпископа Л.Барановича, котрий перевівши сюди з м. Новгород-Сіверського катедру (1672 р.). друкарню, школу, згтртувавши навколо себе таких відомих письменників як І.Галятовський, Д. Туптало, Т. Богданович, Л. Крщонович, І. Величковський, перетворив стародавнє місто на провідний культурний осередок всього Лівобережжя, прагнув порівняти його з Києвом.

Зважаючи на занепад Києво- Могилянської колегії під час Руїни, Л. Баранович, ставить за мету створити в Чернігові заклад вищого рівня, проте цей задум здійснив уже після його смерті чернігівський архієпископ І. Максимович, який за підтримки гетьмана І.Мазепи в 1700 р. реорганізував школи Л. Барановича в колегіум.

Фундований видатними релігійними і культурними діячами за взірцем Києво-Могилянської академії Чернігівський колегіум став значним центром просвіти в Східній Україні, де отримували гуманітарну освіту преставники всіх верств тогочасного суспільства: козацтва, міщанства, духовенства, селян.

Окрім обовязкової латинської мови, тут вивчали польську, слов’янську, німецьку, грецьку, французьку мови, а також поетику, риторику, філософію, географію, історію, математику, хоч і не на постійному рівні, а після реорганізації колегіуму вдуховну семінарію (1876 р.) – богослов’я.

У стінах колегіуму значного розвитку досягло поетико-риторичне мистецтво, драматургія, перекладацька діяльність.

Результатом плідної співпраці архієпископів та викладачів колегіуму, стала низка друкованих прозових і віршованих творів, відомих широкому загалу тогочасного суспільства. Колегіум перетворюється у важливий центр розвитку української літератури першої половини ХVІІ ст..

Значною мірою цьому сприяла діяльність друкарні Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, яка була найбільшою за кількістю та тематикою видань після Львівської і Київської. Друкувалися в цей період переважно книги полемічні, моралістичні, збірники повчального характеру, поетичні твори представників місцевого, літературного осередку, навчальна література, букварі.

Таким чином, Чернігів був визначним центром книжкової культури кінця ХVІІ-ХVІІІ ст. Про це свідчила і велика бібліотека, яка існувала при Чернігівському колегіумі.

На думку фахівців, бібліотеки України ХVІІІ ст.є надзвичайно цікавим феноменом української культури того часу [11, c. 42]

Особливо цінними та великими за репертуаром були книжкові зібрання провідних навчальних закладів: Києво-Могилянської академії, Чернігівського,  Харківського, Переяславського колегіумів.

Вони слугували важливим джерелом, звідки викладачі та учні черпали знання, знайомилися із західноєвропейською літературою, передовими науковими досягненнями. Книгозбірні значною мірою можуть свідчити про фонд наукової та освітньої інформації, якою володіла тогочасна інтелектуальна еліта. Світська та духовна інтелігенція. Як правило, виховувалася у цих навчальних закладах і в свою чергу безпосередньо впливала на формування бібліотек своїх навчальних закладів., заповідаючи їм приватні зібрання. Проте вивчення їх фондів залишається до нашого часу далеко не завершеним.

Справа ускладнюється тим, що не всі бібліотечні зібрання збереглися: наприклад, в в 1870 р. більша частина книг бібліотеки Києво-Могилянської академії (9 тис. з 12 тис.) [12, c. 140] згоріла, бібліотека Чернігівського колегіуму була втрачена в роки Другої світової війни. Не всі каталоги та описи книжкових зібрань дійшли до нашого часу, а ті, що збереглися, ще чекають свого оприлюднення. Свого часу М. Петров опублікував каталог бібліотеки Київської академії, якого уклав на початку ХІХ ст.. і. Фальковский ( 6 272 книжок) [13, c. 470], проте він не досліджений. З трьох відомих каталогів бібліотеки Харківського колегіуму, проаналізований лише один 1769 р. (2 500 книжок) І. Кагановим [14, c. 109].

Тому значний інтерес представляє каталог бібліотеки Чернігівського колегіуму, що зберігається в рукописному відділі Синодального фонду Російського державного історичного архіву м. Санк-Петербурга [15, c. 326]. Започаткувала вивчення цього каталогу старший науковий співробітник інституту історії НАН України О. Дзюба [16].

Травкіна О. I.  продовжує його дослідження, але не претендує на повний і детальний аналіз.Вивчення рукописного каталогу, що має більше 450 аркушів, потребує подальшого уважного та скрупульозного дослідження. Бажано виготовити копію, хоча б одного з трьох примірників каталогу, що знаходиться у Петербурзі.

Каталог був укладений на початку ХІХ ст. після реорганізації колегіуму в семінарію за ректорство о. Огієвського-Охотського. Точна дата укладання каталогу не вказана, вона визначається найпізнішим виданням -1810 р.

Згідно з каталогом у бібліотеі нараховувалося трохи більше восьми тисяч книжок та журналів латинською, російською, французькою, німецькою, польською, англійською, італійською мовами.Укладачі каталогу (бібліотекар та вчитель семінарії В. Янковський), певно, розділив бібліотеку на так звану фундаментальну (основну) та учнівську, тобто таку, якою користувалися в основному учні. Про це свідчить чимало книжок у багатьох примірниках у другій частині каталогу.

Книжки в каталозі бібліотеки систематизовані за мовними ознаками і розподіляються за тематикою: богословська література; філософська література; словесність; математика; історична та географічна література; граматика та словники; філологія; цивільне правознавство; медицина; театр.

Переважала література написана латиною, близько 5 тисяч книжок, або 60% від загальної кількості.

Друге місце займала російськомовна література, близько 1 7000 книжок, або 20%, далі література французькою мовою – десь 600 книг, або 8%, польською – близько 500 книг, або 6%, німецькою – 250 книг, або 3%, решта – англійською та італійською – 65 книжок.

, або менше 1%.Таким чином, за кількістю книжок бібліотека Чернігівського колегіуму була другою після Києво-Могилянської академії в колишній Гетьманщині, а може навіть і перевищувала її в кінці ХVІІІ ст. Як уже зазначалося, більша частина книг бібліотеки академії згоріла, згідно з каталогом І. Фальковского в ній нараховувалося в цей час більше 6 тис. книг.

Бібліотеку, ймовірніше встого, заснував Л. Баранович ще при школах в м. Новгород-Сіверському, яку згодом після 1672 року, перевіз до Чернігова. Вона була сформована на основі надходження книг від таких відомих церковних та культурних діячів як Л. Баранович, І. Максимович, Ф. Углицький, Д. Ростовський , І. Галятовський, Ф. Филимонович, І. Ієвлевич, А. Стаховський і містила багато цінних раритетів ХVІ-ХVІІІ ст.  Серед них найдавніші книги, що належали митрополиту П.Могилі з його власним автографом. Досить вагомим був внесок у бібліотеку чернігівських єпископів К. Ляшевецького (після його смерті залишилося «555 русских книг и 380 на иностранніх язиках») [17, c. 89], а також В. Садковського, який подарував бібліотеці 500 книг, переважно польських та французьких [18, c. 796]. Значно поповнилась бібліотека, певно, за рахунок надходжень від монастирських зібрань, після закриття ряду монастирів єпархії в 1786 році. Отже, основне ядро бібліотеки сформувалося протягом ХVІІ-ХVІІІ ст..

Як свідчить каталог, в ній знаходилося багато книжок, виданих в ХVІ-ХVІІ ст., чимало раритетних видань. Серед них прижиттєві видання творів М. Лютера (Вітенберг, 1532 р.), відомого гуманіста Є. Ротердамського (1524, 1526 рр.).

Якщо ж звернутися до конкретної характеристики літератури, представленої в бібліотеці, то значну частину, а саме четверту, станов, становила богословська література, більше 2000 книжок, переважно з них латино мовна, що було характерним для тогочасних навчальних закладів. Тут були представлені книги Святого Письма та довідки до них, патристика, твори, які роз»яснювали Святе Письмо, богослов»я, проповідницька література та література з канонічного права і обрядів.

У бібліотеці знаходилася чимала кількість книг Святого Письма різних років видання, Біблії, найбільш давні (1534, 1551, 1587 рр.), в «учнівській»бібліотеці в багатьох примірниках, амвсьоголатиномовних близько 1000, французькою, польською, німецькою по декілька примірників , польське видання Біблії (Краків, 1599 р.). Значно менше, ніж латиномовних видань, було Біблій церковнлослов»янською мовою: 1665 р., 1751 р. – Єлизаветська, ще три неповні примірники цього видання, а також 1788 р.

П. Знаменський зазначав, що в бібліотеках духовних навчальних закладів слов’янська Біблія була великою рідкістю, навіть після видання її в 1751 році [19, c. 467].

Більш доступною для використання була латинська Вульгата, слов’янська Біблія в ті часи занадто дорога не тільки для приватних осіб, але і для семінарської бібліотеки.

Склад бібліотеки відбивав добре знайомство з католицьким, протестантським та православним віровченням. Тут містилася ціла низка творів отців західної і східної церков – більше 150 книг. Патристика була представлена працями ранніх християнських богословів: Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Августіна Арелія, Орігена, Фоми Аквінського – основного теоретика католицької доктрини , отців східної церкви: василія Великого, Іоана Золото уста, Іоана Дамаскіна, Анастасія, Нектарія, Фотія та інші.

У бібліотеці зберігалася Maxima Bibliotheca (в 27-ми т.), в якій містилися детальні витяги з творів 423 отців та письменників церкви, з біографічними відомостями про кожного з них.

Серед богословської літератури було чимало творів, в яких роз»яснювалося та тлумачилося Святе Письмо, десь близько 300 праць, в основному латино мовних, в тому числі популярне в Україні видання Lapide Cornelius (1665 р.) – коментарі на книги Св.Письма, яке навіть в ХІХ ст.Синодом визнавалося одним із найкращих посібників при читанні та поясненні Біблії.

Проте найбільший підрозділ становила література, в якій викладена система богословських наук, близько 600 книг, переважно латино мовних, присвячених фундаментальному, догматичному, моральному богослов»ю, адже саме теологія вважалася вершиною середньовічної науки.

Відомо, що у вищих українських школах, теологія з ХУІІ ст.. викладалася на основі католицької доктрини, проте в Україні значний вплив  мало і протестантське вчення. Ідеї західноєвропейського реформаційного руху проникали в Україну ще з кінця ХVІ ст.. і розповсюджувалися серед церковних інтелектуалів, богословів, філософів, Православне духовенство, яке постійно вело полеміку з католиками, часто використовувало аргументи, критичні зауваження протестантських богословів.

У бібліотеці Чернігівського колегіуму поряд із католицькою теологією досить повно представлено і протестантське віровчення.

Тут знаходилия як латино мовні, так і німецькомовні праці М. Лютера, Ф. Меланхтона, чи не найповніше зібрання Й. Будде – ідеолога німецького пієтизму, протестантського богослова ХVІІ ст. Й. Арндта «Чотири книжки про справжнє християнство» (Лейпциг, 1648) [20], також Ф. Ламре (1728), праця Й. Герхарда – професора теології Єнського університету, котра була перекладена, ймовірніше всього, в Чернігівському колегіумі й видана під назвою «Богомисліє»в чернігівській  друкарні в 1710 році.

З кола пієтистів, які гуртувалися навколо університету в Галле, як зазначає О. Дзюба, в бібліотеці містилися праці Х. Целярія, видавця творів Плінія, Цицерона [21, c. 44], а також граматик, історичних лексиконів Й. Франке та Й. Міхаеліса – відомого німецького орієнталіста, видавця Біблії давньоєврейською та грецькою мовами, автора єврейської граматики. Його Біблія і десять примірників граматики зберігалися в бібліотеці колегіуму [22, c. 44].

Тут знаходилася праця Майснера – німецького теолога початку ХVІІ ст.., професора Вітенберзького університету. Його твори здійснили вплив на формування протестантських рлглядів Ф. Прокоповича [23, c. 5]. Відомо, що Ф. Прокопович реформував викладання богословських наук в Києво-Могилянській академії на зразок німецьких протестантських курсів теології. До речі, в бібліотеці колегіуму містилися богословські курси як Ф. Прокоповича, так і С. Яворського – його противника, який дотримувався католичної теологічної системи.

Досить в значній кількості в бібліотеці була представлена проповідницька література: більше 250 книжок латинською, російською, німецькою, французькою, польською мовами. Серед видань книга відомого українського письменника І Галятовського «Ключ розуміння» (1659р.), знаменитого польського проповідника, першого ректора Віленської академії Скарги (1536-1612 рр.) – «Kazanie  на Niedzile gswita calego voku « ( Краків, 1609 р.).

Заключний підрозділ богословської літератури становили видання з канонічного права та обрядності – більше 300 книжок. У другій половині ХVІІІ ст.. канонічне право викладалося за Кормчою книгою ( правові норми, розроблені греко-православною церквою). В книжковому зібранні колегіуму знаходилася Кормча книга ( ХVІІІ ст..).

Таким чином, у бібліотеці Чернігівського колегіуму (семінарії) богословська література була значною, але не переважаючою, представлена в своїй більшості західноєвропейською літературою з широким репертуаром від Святого Письма на різних мовах і до численних збірників канонічного права.

Наступним вагомим розділом у зібранні був відділ філософської літератури, який нараховував близько 1 000 книжок і становив 12% віцд загальної їх кількості.

Книжки з філософії були розподілені в каталозі за такою тематикою: 

-         стародавні філософи;

-         система наук філософських;

-         історія філософії;

-         фізика;  

-         натуральна історія;

-         різне.

У бібліотеці знаходилися латиномовні  видання відомих стародавніх філософів насамперед Аристотеля – основного авторитета, на працях якого базувалися тогочасні філософські курси викладачів як академії, так і колегіумів. Проте відомо, що філософія Аристотеля, котра викладалася в тогочасних як європейських, так і українських навчальних закладах, була відповідно препарована Фомою Аквінським до потреб християнської догматики. Наявність творів Аристотеля ( видання 1529, 1552, 1596 рр.) в бібліотеці колегіуму, свідчить, що тут могли читати Аристотеля в оригіналі, а не в інтерпретації Ф. Аквинського. В бібліотеці також були представлені твори Платона (1692 р.), Демокріта (1754 р.), Плутарха (1549 р.), Сенеки (1607, 1608, 1612, 1670, 1741 рр.), Діогена Лаертського (1591 р.), епітета (1591, 1715, 1783 рр.), Марка Аврелія (1729 р.), Ксенофонта, Сімплікія (1640 р.), Валерія Максима (1640, 1647 рр.),  Боеція (1790 р.).

Звертає на себе увагу, що серед античних філософів чималу частку як і у фундаментальній, так і в «учнівській» бібліотеці займали твори філософів – «стоїків»: Сенеки, Епітета, М. Аврелія. Увага саме до цих філософів не була випадковою. Стоїки основну увагу приділяли морально-етичним проблемам, їх філософія здійснила великий вплив на вироблення християнської ідеології.

За свідченням каталогу в бібліотеці поряд із творами античних філософів зберігалися трактати вчених перехідного періоду та Нового часу, які могли використовуватися при складанні філософських курсів викладачами Чернігівського колегіуму. Серед них праці відомих філософів-гуманістів: Ф. Бекона, Р. Декарта, І. Ньютона, Т. Компанели, Е. Ротердамського, Д. Локка, а також Монтеля «Опыты» (1769 р.), які увійшли до бібліотеки із зібрання чернігівського єпископа К. Ляшевецького (1803 р.). Та чи не найчисленнішими в бібліотеці були твори німецьких філософів лейбніце-вольфіанської школи, яка панувала в німецьких університетах протягом ХУІІІ ст.., а саме : Г. Більфінгера, О. Баумгартена, а найбільше Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за системою яких з середини ХУІІІ ст. викладалася філософія в навчальних закладах України.

Так, латино мовний підручник філософії Х. Баумейстера (1764 р.) був у 30 примірниках в «учнівській» бібліотеці. В бібліотеці також зберігалися німецькі, а також перекладені російською мовою видання цих філософів. Книга Х. Баумейстера «Філософські дефініції» (Вітенберг, 1764 р.) була в 22-х примірниках. Цікаво, що в бібліотеці колегіуму знаходилися дві праці українського вченого, доктора філософії Кенігсберзького університету І. Хмельницького, видані у Кенізберзі 1762 і 1767 рр. [24, c. 44].  Звертає на себе увагу, що в «учнівській» бібліотеці знаходилася чимала кількість російськомовних творів визначних філософів-просвітителів ХVІІІ ст.. Вольтера та Ж.-Ж. Руссо: а саме Вольтера «Аллегорические философские и критические сочинения» (1784 р.), «Политическое завещание Вольтера» (1785 р.), його ж «Сатирические и философские сочинение» (1784р.); Ж.-Ж. Руссо «Рассуждение о начале и основаних неравенства между людьми»(1782 р.) та інші. Таким чином, з творами Вольтера і Русо могла знайомитися учнівська молодь, а значний репертуар цих книг свідчить про великий інтерес до знаменитих просвітителів як серед педагагогів так і учнів колегіуму.

У каталозі бібліотеки, в розділі філософської літератури виділені трактати з фізики та натурфілософії. Серед них книги Х. Штурма (1687) – німецького математика, астронома, фізика П. Мушенброка (1682-1761)- нідерландського фізика, члена Петербурзької академії наук, автора першого систематичного курсу фізика, К. Ліннея – шведського природознавця, створювача системи рослинного та тваринного світу.

Література з історії філософії була представлена декількома виданнями Діогена Лаертського – автор єдиного твору античних часів, що зберіглася до нашого часу «Життя та вислови прославлених філософів разом зі скороченим звідом поглядів кожної філософської школи», в якому зібрані біографічні історії давньогрецької філософії.

Із тогочасних істориків філософії в бібліотеці представлені праці Я. Брюкнера, Г. Хорніуса, Я. Томаріуса та інші.

Отже, репертуар філософської літератури свідчив, що в бібліотеці був значний вибір творів як античних філософів, так і відомих вчених, гуманістів і просвітителів Нового часу, знайомство  з якими сприяло поширенню наукового світогляду та просвітницьких ідей.

За свідченням каталогу, в бібліотеці була чимала збірка творів класичної та новітньої літератури, поезії, драматургії, трактатів з філології: більше 1800 книжок, близько 22% від загальної кількості. Це не випадково, одна основна увага в колегіумі приділялася вивченню гуманітарних наук.

Найбільше в цьому розділі було книг античних авторів, переважно латино мовних: Овідія «Метаморфози»(1565 р.), Горація, Цицерона (1561 р.), Гесіода (1650 р.), Вергілія, Плінія, Демосфена, Корнелія, Гомера, Діонісія Галікарнаського, Теренція, Аполодарія Афінського, драматургія Аристофана, Есхіла,  байкаря Езопа.

Характерно, що в «учнівській» бібліотеці знаходилися книги античних авторів у багатьох примірниках: Овідія (1769 р.) в 61 прим., Горація (1667 р.) в 24 прим., Цицерона (1757 р.) - 24 прим., Теренція – 9 прим. та багатьох інших. Всього в «учнівській» бібліотеці нараховувалося більше 700 книжок класичних письменників, поетів, писаних латиною. Наявність багатьох примірників античних авторів свідчить, що у ХУІІІ ст.. освоєння латинської мови йшло через ретельне студіювання та наслідування стилістичних канонів античних авторів.

Серед літератури Відродженя праці відомих гуманістів: Ф. Петрарки, Е. Ротердамського. Особливо багато в бібліотеці було творів видатного гуманіста Е. Ротердамського різних років видання (1547, 1643, 1644, 1645, 1720 рр.) Твори та діяльність Е. Ротердамського мали величезний вплив  на реформування схоластичної середньовічної школи і створення шкіл нового типу – гуманістичних, введення вивчення грецької ієврейської мов з метою поглибленого студіювання християнських джерел, Святого Письма. Е. Ротердамський у своїх працях, зокрема  в трактаті «De civilitate morym puerilium” (« Про чемність дітей»), згідно з завданням освіти , на основі інтерпретованих текстів античних авторів, сформулював виховні ідеали освіченого благочестя, що сприяло б прищепленню християнської моралі та вихованню гідної і пристойної поведінки [25]

У Чернігівському колегіумі вивчали твори Е. Ротердамського :  в «учнівській» бібліотеці знаходилося 43 примірники видання 1757 р. Про значну кількість творів Е. Ротердамського в бібліотеці Харківського колегіуму повідомляв І. Я. Каганов, що свідчить про широке використання його творів як навчальних посібників в навчальних закладах України [26].

У бібліотеці Чернігівського колегіуму знаходилися також твори ієзуїта Я. Понтана (1630 р.), який був джерелом та авторитетом для багатьої курсів поетик.

У зібранні містилися праці визначних польських письменників – Я. Кохановського, В. Потоцького, А. Нарушкевича та ін., а також французьких – Ш. Монтескье «Персидские письма», Ламберта «Рассуждение дружбы».

Зберігалося видання епіграм популярного в Україні англійського поета гуманіста Овена (Бреслау, 1678 р.). Можливо, ця книга була ще у бібліотеці Л.Барановича і нею користувався один із відомих перекладачів Овена, сподвижник Барановича, Іван Величковський [27, c.  44]

Надзвичайно різноманітною була російська література, представлена працями М. Ломоносова, Х. Кантемвра, М. Хераскова, В. Тредіаковського, Я. Козельського, О. Сумарокова, І. Державіна, М. Новікова, В. Жуковського.

У бібліотеці містилося чимало віршів та од відомих російських письменників, в тому числі не лише на часть імператриці, а й з приводу перемоги над татарськими та турецькими військами.

Значну частину філологічної літератури становили багато численні граматики та слдовники – більше 300 книжок. Словники були дво-, при-, шетимовні: польсько-латинсько-полоно-німецький, слав»Яно-елліногреко-латинський, греко-латинський, латино-полоно-німецький, єврейсько-халдейський, шестимовний – російсько-греко-латино-франко-німецько-англійський ( С.-Петербург, 1763 р.), укладений Г. Полетикою та інші. Представлено також багато граматик різних мов.

Отже, в бібліотеці колегіуму була чимала кількість творів античних письменників та поетів, праці гуманістів, проповідників, багате розмаїття російської літератури. Зібранню притаманна різноманітність жанрів: прозорі та віршовані твори, ораторське мистецтво, драматургія. В окремий розділ «Театр» виділені твори тогочасних драматургів, їх в бібліотеці нараховувалося близько 50 п’єс: російською, італійською, французькою, польською мовами. Найбільше п’єс було італійських -22 твори. Серед французьких – п»єса Мольєра (1670 р.), російською мовою п’єси Г. Гольбергша «Плут или спор между бедностью и багатством» (1765 р.), п’єса «Трагедія смерти Цезаря» (1777 р.) (без автора), англійського драматурга Р. Шерідана «Школа злословия» (1777 р.)

За свідченням каталогу, в бібліотеці на поч. ХІХ ст.. зберігалося багато історичної та географічної літератури. Цей розділ був одним із найбільших. В ньому нараховувалоя більше 2000 книжок з історії та географії, або 26% від загальної кількості, майже стільки, як і богословської літератури. Більшу частину з них становили латино мовні видання стародавніх та тогочасних вчених.

Із стародавніх істориків тут були представлені праці Геродота (1608 р.), Плутарха (1593, 1676 рр.), Тіта Лівія (1568, 1628, 1740 рр.), Светонія (1647, 1728 рр.), Корнелія Неп ота (1557, 1707, 19801 рр.), Плінія (1614 р.)  Таціта (1607, 1701, 1739 рр.).

У російському перекладі в бібліотеці знаходилися твори Павсанія «Описание Елладі» (1789 р.), Євтропія «Сокращенная Римская история», Поліція «Истории» (1746 р.), Плутарха «Житие славных в древності мужей» (1765 р.) та багато інших. Як підручник з історії використовувалися праці представника галльських пієтистів Христофора Целярія, які були в бібліотеці у багатьох примірниках. У каталозі вказані й інші латиномовні підручники з історії та географії в багатьох примірниках, видані в другій половині ХVІІІ ст.. Це свідчить про те, що в колегіумі активізується вивчення цих дисциплін, при цьому використовуються, як правило, латиномовні видання.

Серед західноєвропейських латиномовних церковних істориків: твори відомого католицького історика Ц. Баронія, а також І. Зоранія, Г. Хорніуса тощо.

У бібліотеці також знаходилися праці з історії та географії французьких, німецьких, польських, італійських вчених, близько 100 книг, в тому числі видатного німецького географа Бюшінга (в 6-ти томах), а також І. Гібнера (1766 р.), Браура (1688 р.), французьких: Г. Роблена, Темрле (1708 р.), польських: А. Нарушкевича, Ф. Карпінського.

Досить значним і різноманітним за репертуаром були зібрання тогочасних російськомовних книг з історії та географії, більш як 350. В бібліотеці знаходилися не тільки переклади відомих західноєвропейських істориків та географів , але й російських вчених: М. Щербатова «История России с древнейших времен» (1770-1774 рр., в 3-х ч.), його ж «Журнал или поденная записка Петра Великого»(1772 р.), М.  Ломоносова «Древняя Российская история» (1766 р.), І.Голікова «Деяния Петра Великого» (1708 р.) та багато інших.

У бібліотеці були представлені також праці німецьких академіків, які працювали в Росії: І. Міллера «Описание Сибирского царства» (1750 р.), А. Шлепера «Русская летопись по Никонову списку» (1767Р., 1788 р.), Г. Баєра «Краткое описание всех случав касающихся Азова» (1767 р.) тощо.

Таким чином, у бібліотеці Чернігівського колегіуму знаходилася надзвичайно цікава та чимала за розмірами підбірка історичної та географічної літератури.

Звертає на себе увагу, що поряд з традиційними латино мовними трактатами стародавніх вчених, у бібліотеці містилася значна та різноманітна російськомовна література переважно другої половини ХVІІІ ст.., як з історії Росії, так і країн Європи, Азії, Америки. Це свідчить про зростаючий інтерес як до історії і географії України, так і зарубіжних країн. Бібліотека активно поповнювалася новинками секуляризованої наукової та науково-популярної літератури, багато з них міститься в «учнівській» бібліотеці, яка була більш доступна широкому учнівському загалу.

У бібліотеці знаходилася також і педагогічна література як класичних, так і тогочасних письменників: це праці Плутарха «Наставление о воспитании детей» (1760, 1770 рр.), «Способ, котрім можно учить и обучать словеснім наукам» (1774 р.), Д. Локка «О воспитании детей» (1760 р.).

Юридична література булавиділена в окремий розділ «Цивільне правознавство» і нараховувало більше 150 книжок латинською, російською і польською мовами.

У бібліотечному зібранні були представленні книги з математики, близько 50 праць, серед них латиномовні: геометрія Евкліда (1715, 1771 рр.), Л. Ейлера «Універсальна математика» (1768 р.), С. Котельникова (1761р.), руководство по арифметике и геометри» (1769 р.), а також 6 книг з хімії, М. Ломоносова «Основание металлургии» тощо.

Бібліотечне зібрання мало більше 100 книг із медицини латинською, російською, польською, німецькою, французькими мовами, в тому числі М. Шеїна «Наставления хирургические»(1762 р.), Л. Гейстера «Наставления анатомические» (1757 р.), Н. Амбодика – засновника акушерства, медичної ботаніки та фізіотерапії в нашій країні, «Анатомико-физиологический словар» (1783 р.), Д. Самойловича «О существе яду язвленного» (1792 р.). Д. Сайлович, виходець із Чернігівщини, вихованець Києво-Могилянської академії, відомий лікар, засновник епідеміології.

Белетристика була представлена часописами «Московские ведомости», «Политический журнал», «Триумфальная пxела» О. Сумаркова.

Отже, каталог бібліотеки Чернігівського колегіуму дає досить повну картину читацького попиту – як викладачів , так і студентів. Переважна більшість літератури належала до філософсько-гумаітарного профілю, виданої в Західній Європі. Репертуар книжкового зібрання відбивав інформаційний рівень та еволюцію інтересів викладацько-учнівськогго корпусу в ХУІІІ ст. Наявність переважаючої частини традиційної латино мовної літератури вказувала на панування протягом всього ХУІІІ ст.. культу латинського слова.

Склад «учнівської» бібліотеки свідчив, що опанування латиною йшло на основі детального аналізу античних текстів, тобто викладання гуманітарних наук здійснювалося загалом у дусі методики, розробленої ще у ХУІ ст..

Серед богословської літератури помітне місце займали твори теоретиків протестантської богословської доктрини, видані переважно в Німеччині, серед філософської літератури ( у другій половинв ХУІІІ ст..) – представників лейбніцевольфіанською системою. У другій половині ХУІІІ ст.. бібліотечні фонди активно комплектувалися , в основному літературою з історії, географії, природничих наук, художньою літературою, що засвідчує могутній вплив ідей Просвітництва.

Крім унікальних друкованих раритетів, у бібліотеці містилися цінні рукописні книги, збірники. На це звернув увагу дослідник ХІХ ст.. М. І. Лілеєю – викладач Чернігівської духовної семінарії , а потім Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька склав « Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии» (1888 р.). Він зазначав , що крім пожертвувань, одним із джерел комплектування бібліотеки були надходження з монастирів:  новгород-сіверського Спасо-Преображенського, Максаківського, Єлецького та інших [28, c. 3]

На час опису М. І. Лілеєвим рукописного зібрання бібліотеки в ній зберігався 201 рукопис.

Серед рукописів зберігалися трактати богословського характеру, рукописні підручники з риторики, філософії, як викладачів Чернігівського колегіуму ) наприклад, курс риторики префекта Ф. Кокойловича, прочитаний в 1723 р. і записаний І. Домицьким, курс риторики 1736-1737 рр., можливо префекта І. Лип»яїцького), так і викладачів інших навчальних закладів.

Крім підручників, богословських трактатів, у рукописному відділі бібліотеки зберігалися цінні історичні збірники , листи Л.  Барановича тощо. Серед них український хронограф другої редакції – літописний збірник ієромонаха Леонтія Боболинського, створений у Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі в 1699 р.[29, c. 706].

Із Троїцько-Іллінського монастиря Л. Боболинський перейшов до Спасо-Преображенського монастиря м. Новгород-Сіверського, звідки був родом. Після його смерті, в 1717 році, рукопис згідно з заповітом був переданий Чернігівському кафедральному книгосховищу. А. Стаховський подарував цю книгу Чернігівському колегіуму.

Наявність багатого бібліотечного зібрання, де поряд з історичними фоліантами зберігалися цінні літописні збірники, інші документальні матеріали, значною мірою, спонукала викладачів навчального закладу звертатися до історичних подій, займатися дослідженням місцевої історії.

У рукописному відділі бібліотеки  знаходився також один із списків Чернігівського літопису. Він входив до складу рукописного збірника з «Историею Ветхого Завета» и «Синопсисом», який переписав у 1784 році ієромонах «кафедры Черниговской» Авксентій. Він вже і підшив до них літопис, в якому містилися конкретні відомості з історії Чернігова. 

Бібліотека мала в своєму розпорядженні також один зі списків літопису Граб»Янки, російський хронограф ХVІІ ст.., опис відомого російського мандрівника Т. Коробейника (1538 р.) та інші історичні збірники, різноманітні документальні матеріали.

Отже, книгозбірня Чернігівського колегіуму належала до найбільш стародавніх та різносторонніх за змістом бібліотек України.

На жаль, найбільша частина зібрань бібліотеки загинула в роки громадянської ьа Другої світової воєн. Після закриття колегіуму  фонди бібліотеки потрапили до Чернігівської духовної семінарії. Після її закриття в 1919 році, Бібліотека, скоріш за все була розформована. Частину книг передали Чернігівському педагогічному інституту, бібліотека якого загинула в роки Другої світової війни.

Найбільш стародавні фоліанти, в основному латиномовні, можливо, потрапили до Чернігівського історичного музею, рукописи, певно, до обласного архіву, фонди яких теж значно постраждали під час війни. В 50-ті роки минулого століття частина латино мовних книг (близько 100) з Чернігівського історичного музею була передана до Національної наукової бібліотеки ім.. В. І. Вернадського НАН України.

Велику бібліотеку мала Чернігівська духовна семінарія, яка успадкувала книгозбірню Чернігівського колегіуму. Каталог її був упорядкований, правдоподібно, на початку ХІХ ст.., оскільки найпізніші видання, згадані в ньому,  датовані 1810 роком [30]. У каталог внесено понад 8 тис. назв книг, багато з яких, зокрема класична література, представлена у багатьох примірниках, що свідчить про використання книг у навчальному процесі. За кількістю книг це була друга бібліотека після Києво-Могилянської академії. Каталог побудовано за мовним принципом – бібліотека латинська (2,5 тис. томів), німецька, французька, англійська, польська, російська. За репертуаром книги можна поділити на Святе письмо, літературу богословську, філософську, видання класичної літератури, словники, граматики різних мов, в тому числі грецької, єврейської, географічні описи, російську періодику ХУІІІ ст. Переважна більшість книг з теології, філософії, класичної літератури була латиномовна.

Поряд з патристикою, католицькою теологією досить повно представлене протестанське вчення. Майже у всіх книжкових зібраннях Лівобережної України були твори попередника пієтизму  німецького протестантського богослова ХVІІ ст. Й. Арндта. Його праця «De vero christianismo» була перекладена російською мовою Симоном Тодорським і видана в Галле 1735 р. За указом Синоду (1743 р.) книга булла заборонена. Не випадково найбільше примірників її було в Україні, зокрема в бібліотеках Києво-Печерської лаври і академії. Згаданий в документах також примірник чернігівського єпископа Амвросія. І якщо твір Арндта у перекладі Тодорського був вилучений, то латино мовні й німецькомовні видання продовжували зберігатися у бібліотеках Лівобережної України. В опису бібліотеки Чернігівської семінарії є німецькомовне видання праці Й. Арндта «Чотири книги про справжнє християнство» (Лейпціг, 1648). Аналіз описів бібліотек Лівобережної України дає підстави стверджувати, що його праці викликали великий інтерес у інтелектуальної еліти того часу.

З кола галльських пієтистів у бібліотеці колегіуму представлені праці Христофора Целярія, видавця творів Плінія, Цицерона, Курція, а також граматик, історичних лексиконів; Й. А. Франке, відомого своїми філологічними коментарями до Біблії., а також теологічними працями; біблеїста Й. Г. Міхаеліса, видавця Біблії давньоєврейською та грецькою мовами, автора єврейської граматики. Його Біблія і 10 примірників граматики, виданої у Бреслау 1748 р., зберігалися у бібліотеці Чернігівського колегіуму.

Серед філософських праць необхідно відзначити видання німецьких філософів Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за системою яких у другій половині ХУІІІ ст.. викладалася філософія у навчальних закладах Лівобережної та Слобідської України. Це були німецькі, а також перекладені російською мовою видання. Цікаво, що у бібліотеці семінарії були дві праці українського вченого, доктора філософії Кенігсбергзького  університету І. Хмельницького (Кенігсберг, 1762 і 1767).

Досить репрезентативним розділом бібліотеки була класична література, любов до якої прищеплювалась у навчальних закладах того часу. У каталозі згадані латино мовні видання творів Плутарха, Вергілія, Цицерона, Горація, Овідія, багато з них у великій кількості примірників. Зберігалося видання епіграм популярного в Україні англійського поета-гуманіста Овена (Бреслау, 1768). Можливо, ця книга була ще у бібліотеці Лазаря Барановича і нею користувався один з відомих перекладачів Овена, Іван Величковський. Представлені численні словники і граматики різних мов, географічні описи, зокрема А. Бюшінга, як німецькою, так і російською мовами, історичні праці. Серед видань російською мовою були переклади французьких філософів – просвітників, класичної літератури, журнали.

Крім унікальних друкованих раритетів , у бібліотеці містилися цінні рукописні книги, збірники. На це звернули  увагу дослідники ХІХ ст.. М. І. Лілеєю – викладач Чернігівської духовної семінарії, а потім Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька склав «Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии» (1888 р.).

На час опису М. І. Лілеєвим рукописного зібрання бібліотеки в ній зберігався 201 рукопис. Дослідник зазначав: «По некоторым данным можна полагать, что при давней неупорядочности семинарской библиотеки и особенной невнимательности к рукописям, так что многия из них никогда не были и вносимы в библиотечные каталоги, не мало их и затерялось, благодаря тому, что ими пользовались без всякой гарантии и посторонние лица, как например, извесный собиратель архивного материала по Черниговской губернии Горшковский, положивший свою руку в 50-х годах и на рукописи семинарской библиотеки» [31].

Бібліотеці дісталося зібрання чернігівського єпископа Кирила Лящевецького, який помер 1770 р. – понад 400 книг латинською, російською мовами з теології, філософії, юриспруденції, класичної літератури. У його бібліотеці зберігалися рукописи «Історії козацької», звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» (тепер цей рукопис знаходиться у бібліотеці Ягелонського університету), переклад з польської Статуту Великого князівства Литовського (1774) та ін. [32]. Треба зазначити,  що значні бібліотеки були у наступників Кирила Лящевецького, єпископів Феофіла та Іларіона , а також деяких настоятелів монастирів. Так, у бібліотеці архімандрита Чернігівського Троїцького Еллінського монастиря Паїсія Яновського, який помер 1781 р., зберігалися рукописи перекладу Стефана Лук омського «Іудейської війни» Йосифа Флавія (1763), «Путник єрусалимський Данила Корсунського», «Сила и важность прав малороссийских», збірник «О вольностях давних и правах войска Запорожского», концерти в нотах.

Опис бібліотеки Чернігівської духовної семінарії фіксує її стан на той час, коли вона поповнилася зібраннями монастирськими і кафедральними. Саме тому в ній так повно представлені, наприклад, видання німецьких пієтистів. Водночас репертуар книг відбиває до певної міри спрямованість і характер та зміст навчального процесу.а указом Синоду (1743 р.) ю мовою Симоном Тодорським і видана в Галле 1735 р. єтизму  німецького  ХУІІІ ст. іттяратури, словник

Однією з найдавніших шкіл в Ніжині , про яку дійшли до нас відомості, була школа для дітей жителів грецької колонії, яка існувала  тоді в місті. Греки з»явилися у Ніжині у ХУІІ ст.. Тодішнє місто знаходилося на перехресті торгових шляхів із Польщі, Туреччини і Росії. Саме тому тут було багато купців різних національностей, але найбільше греків. У другій половині ХУІІ ст. Христофором Дмитрієвим у Ніжині було засноване грецьке братство, яке мало свої привілеї, що надавали їм гетьмани України, а потім царський уряд. У них був свій магістрат, суд. У Ніжині були збудовані дві грецькі церкви Центром братства стала церква Михайла і Гаврила. Туди перейшла і школа. Через деякий час було збудоване поруч спеціальне приміщення. В школі грецького братства вивчали грецьку і російську мови, арифметику, малювання, закон Божий. Крім дітей з грецької колонії, тут навчалися інколи і діти ніжинських дворян та заможних козаків. Так, наприклад, в ній вчився М. М. Бантиш-Каменський, син дворянина, який став пізніше відомим українським істориком та археографом. Його праці містять багато цінних відомостей з історії Росії та України ХУ-ХУІІ ст.. Ним було використано чимало архівних джерел, в тому числі і ніжинських.

У 1810 р. бургомістр Ніжинського грецького магістрату Стефан Кирилович Буба звернувся до грецького товариства з відозвою про створення в Ніжині грецького училища, бо парафіяльна школа уже не задовольняла потреб. З цією метою були зібрані добровільно кошти 24571 крб. сріблом, їх надіслали греки з Москви, Петербурга, Одеси, із-за кордону, а також виділили ніжинські купці. В 1811 р. їх поклали в «Сохранную казну» на вічні часи. Проценти з цього капіталу ніжинський грецький магістрат повинен був використовувати лише на утримання училища.

22 січня 1817 року згідно з наказом імператора Олександра І було відкрито Олександрівське грецьке училище.

Олександрівське грецьке училище мало чудову бібліотеку, подаровану освченими греками [33]. В 1817 р. вона мала 639 назв книг, 1508 томів класиків грецьких і римських письменників, філософів, істориків тощо. Як свідчить каталог 1831 року, у бібліотеці було 319 примірників книг російською мовою, 209- німецькою мовою, 500-елінно-грецькій та латинській мовах. Художньої літератури було мало. Проте тут знаходилися унікальні видання латинською та грецькою мовами, зокрема, твори Таціта, Тіта Лівія, Йосипа Флавія, книги видані в 1504-1545 роках. У 1887 р. ці книги були передані Ніжинському Історико-філологічному інституту.

Одним із відомих центрів гуманітарної освіти в Україні другої половини гуманітарної освіти в України другої половини  ХІХ – початку ХХ ст. був Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині, покликаний проводити усебічну підготовку вчителів для середніх навчальних закладів.

На особливу увагу заслуговує вивчення історії бібліотеки Історико-філологічного інституту князя Безбородька у Ніжині, яка містила цінні видання та колекцію рукописів і стародруків, що зумовило формування міцного осередку наукового дослідження та бібліографічного опису рукописних пам»яток слов»янського та грецького походження. До речі до нашого часу зберігся тогочасний рукописний картковий каталог створений за так званою «кріпосною системою». За цією системою класифікації кожній книзі, що надходила до бібліотеки присвоювався шифр за часом надходження. В шафах книги розтавлялися одна за одною ча часом надходження до бібліотеки. В шифрі книги зазначався номер шафи, номер полиці в шафі та номер книги по поряку на полиці. Ці відомості відображалися в каталозі і пошук  книги в фондах бібліотеки вівся таким чином.

  Заснована 1820 р. як Фундаментальна бібліотека Гімназії вищих наук князя О. А. Безбородька, з 1832 р. --  бібліотека Фізико-математичного ліцею, з

 1840 р.  – бібліотека Юридичного ліцею, з 1870 р. – бібліотека Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, з 1921 р. – бібліотека Ніжинського інституту народної освіти, з 1933 р. – бібліотека Ніжинського педагогічного інституту, з 1939р. – бібліотека Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя, з 1998 р. – бібліотека Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, з 2004р. – бібліотека Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Бібліотечний фонд – понад 1 млн. примірників, з них: наукової літератури – 125 тис., навчальної літератури – 340 тис., періодичні видання – 75 тис., іноземними мовами – 42 тис. Комплектуючою літературою за профілем вищих навчальних закладів: з соціальної психолого-педагогіки, історії, філології, фізико-математичних та природничо-географічних наук, літературно-художніми, нотними виданнями, автореферати  дисертацій.

Рідкісні та цінні видання (17 68 примірників ). Колекції: палеотипів (21 примірник), книги кириличного друку ХVІІ—ХVІІІ ст.. (20 прим.), «Polonica»  Варшавського університету; раритети бібліотеки Ніжинського Олександрійського грецького училища (647 прим.) та ін.                  

Започаткування вищого навчального закладу в Ніжині було результатом благочинної діяльності ряду представників родини Безбородьків.

Вони -- старовинний  козацький рід, засновником якого вважають Івана Безбородченка, який жив до 1717р.

Офіційне джерело про дворянські роди  - «Общий Гербовник Всероссийской Империи» - виводить прізвище Безбородьків від польського роду Ксенжницьких, який вважався згаслим.

У вітчизняних пам’ятках зустрічається ім’я Дем’яна Ксенжницького в перші роки гетьманства Богдана Хмельницького. Саме в цей період він володів маєтком у Переяславському повіті Полтавської губернії і служив в українському війську, воював проти поляків.

Існує легенда, що в одній із сутичок Дем'яну Ксенжницькому відрубали шаблею підборіддя, після чого його почали називати «безбородим» [34, с. 134 ]. Як принято в українських селах і зараз, ця ознака могла трансформуватися у прізвисько «Безбородченко».

Дем’ян Ксенжницький передав його єдиному сину Івану Дем’яновичу, який успадкував батьківський маєток у Переяславському повіті.

Іван Дем’янович мав синів – Івана, Дем’на, Андрія. Нащадки саме Івана Івановича Безбородченка належать до дворянського роду Безбородьків.

Єдиний син його – Яків – на початку ХVІІ ст. мешкав у переяславському містечку Березані.

Зауважимо, що в давніх українських актах ім'я Якова Безбородченка вперше згадується 1706 р., коли йому виписали купчу на куплене ним в Івана Федорченка «ставище на Сухій Оржиці».

Земельні володіння були закріплені за ним універсалами гетьманів Скоропадського (1717р., 1721р.) та Апостола (1728р.). В універсалі 1721р. Яків Безбородченко вписаний вже як пан Яків Безбородько полку Переяславського, обиватель Березанський. В останньому універсалі (1728р.) його вже називали «значковим товаришем переяславського полку».                               

   У цей час старший син Якова Безбородька Андрій Якович ( 1711 – 1780 ) служив у генеральній канцелярії канцеляристом і був помічений гетьманом Апостолом, який «…изведавши Безбородька добропорядочно и по чистой совести поступающа, к должности старшего канцеляриста» [35].

Зазначимо, що в 1736—1739рр. вплив Андрія Безбородька на українські справи зростає. з 1739р. він починає виконувати обов’язки генерального писаря, а в 1741р. призначається генеральним писарем.

У листопаді 1742р. яготинський сотник Пилип Купчинський звинуватив Андрія Безбородька у хабарництві і лише у 1751р., після прибуття в Україну гетьмана Розумовського, справу вирішили на користь звинувачуваного і знову призначили його генеральним писарем. Більше десяти років по тому керував Андрій Безбородько генеральною канцелярією. До цьогочасу в архівах збереглося чимало універсалів гетьмана Розумовського, підписаних «по повелінню гетьмана» Безбородьком.

Як свідчать літературні джерела у 1762р. Андрій Безбородько пішов у відставку в чині генерального судді й оселився в своєму маєтку в с. Стольне Сосницького повіту.

Варто зазначити, що відставний генеральний писар був предводителем Чернігівського шляхетства.

Яків Безбородько мав ще й молодшого сина, Семена, який в різний час обіймав посади березівського сотника,  переяславського полкового судді і з 1763р., - підкоморія Переяславського полку . Помер  Андрій Безбородько  в 1780 році, залишивши двох синів – Олександра, майбутнього канцлера і світлійшого князя, Іллю, а також трьох дочок: Ганну ( Галицьку ), Уляну ( Кочубей ) і Тетяну ( Бакуринську ).

Андрій Безбородько і гетьман Апостол були сватами. Дочка Безбородька Уляна Андріївна вийшла заміж за сина Василя Васильовича Кочубея, одруженного з дочкою Апостола.

Старший син Андрія Безбородька – Олександр ( 1747—1799 ) здобув освіту у Києво-Могилянській академії ( 36 ). У 1765р. він вступає на службу до генерал-губернатора графа Рум’янцева-Задунайського, а в 1774р. став полковником київським. Через рік О. А. Безбородько призначають секретарем імператриці Катерини 11. З1780р. він працює в Колегії іноземних справ.                            

  Після смерті Катерини 11 імператором став її син Павло. Новий імрератор скасував деяки реформи своєї матері, зокрема відновив в Україні генеральний суд та ряд інших ознак самоуправління, започаткованих гетьманом Розумовським. «Толкували, що до сього призвів Олександр Безбородько, міністр і довіренний чоловік царя Павла, український патріот – у минулому полковник київський за старого українського правління» [37].

«Довіренним чоловіком» Безбородько став тому, що передав імператору Павлу папери, які стосувалися намірів Катерини 11 позбавити його імператорської корони. Цим вчинком Безбородько назавжди завоював повну довіру й прихильність імператора, який призначив його державним канцлером, наддав князівський титул, подарував 16 тисяч кріпаків, 30 тисяч десятин землі і викупив у казну його московський будинок за 670 тисяч карбованців [38].

Літературні джерела свідчать, що через 7 років після смерті О.А.Безбородька його молодший брат, граф Ілля Андрійович, знайшов у паперах старшого брата записку, відповідно до якої князь Безбородько виділяв на будівництво притулків для престарілих та інвалідів 210 000 карбованців [39]

Племінник князя – міністр внутрішніх справ Віктор Павлович Кочубей ( 1768 – 1834 ), нащадок страченого у 1708р. військового судді Василя Кочубея, порадив замість «богоделен, больниц, малых училищ» відкрити університет, бо «Малоросія університетів не має». Саме Кочубей запропонував заснувати вищий навчальний заклад у Ніжині [40 ].

До грошового внеску старшого брата І. А. Безбородько додав і свій у вигляді земельної ділянки для майбутнього навчального закладу та 15 000 карбованців щорічно.

Імператор Олександр I 1805 р. задовольнив прохання І. А. Безбородька про заснування в Ніжині вищогонавчального закладу і звелів назвати його Гімназією вищих наук князя Безбородька. Наглядати за будівництвом приміщення для гімназії Ілля Андрійович вирішив сам.

У червні 1815р. граф І. Безбородько помирає і завершувати будівництво Гімназії випадає графу Олександру Григоровичу Кушельову-Безбородьку ( 1800 – 1855 ). Сталося так тому, що єдинний племінник князя – Андрій Ілліч (1783 – 1814 ) не залишив після себе нащадків, внаслідок чого чоловіча лінія князів Безбородько перервалася. З цієї причини Олександр I дозволив взяти прізвище діда по матері ( Безбородько ) колезькому ассесору графу Олександру Григоровичу Кушельову – сину старшої племінниці князя Любові Іллівни ( 1782—1809 ) та адмірала графа Григорія Григоровича Кушельова.

У 1818 р. молодий граф О.Г.Кушельов-Безбородько сповістив міністра народної освіти про завершення всіх будівельних робіт. Усього на будівництво Гімназії вищих наук було витрачено 1 250 681 карбованець 27 копійок.

 Славна своїми вихованцями історія Ніжинської вищої школи розпочалася 4 вересня 1820 р. після підписання 19 квітня 1820 р. імператором Олександром I указу про відкриття в місті Ніжині Гімназії вищих наук князя Безбородька. На жаль, до цього часу не виконано пункту I іменного, даного Сенату, наказу № 21 852 від 29.07.1805 р., згідно з яким треба було «Поставить в главном зале собрания сего Училища бюсты обоих учредителей оного, с надписью, что сие сделано от Нас им в память. Бюсты сии будут залогом общей признательности к столь похвальному подвигу, предпринятому ко благу Отечества»[41].

Сказати краще, мабуть, неможливо. Але додати дещо треба. На мій погляд, має бути ще й третє погруддя – графа О. Кушельова-Безбородька, який втілив у життя волю братів Безбородьків – добудувати ніжинського «білого лебедя» і піклувався про нього до самої смерті.                                                            

Заснований коштом князя О. Безбородька у 1820 р. як Гімназія вищих наук, пізніше ніжинський ліцей. Цей Інститут був одним із найстаріших вищих навчальних закладів в Україні, який за статусом дорівнювався університетській освіті. Його розквіт припадає на останню чверть ХІХ ст. – поч. ХХ ст. , коли внаслідок науково-освітянського руху у 1875 р. Ніжинський ліцей було реорганізовано у Історико – філологічний інститут кн. Безбородька. Тут створився потужний науковий колектив викладачів, чому немало сприяв директор Інституту, професор, таємний радник, автор багатьох наукових праць, у майбутньому – академік Петербурзької Академії наук (з 1890 р.) Микола Олексійович Лаврівський (1825 -1899) [42]. М. О. Лавровському належить видатна роль в організації навчання університетського рівня в Інституті та його бібліотеки, яка набула великого значення як підґрунтя для навчального процесу та як документальна база наукових досліджень рукописів, документів та книжкових пам’яток, що їх проводили викладачі та студенти.

М. О. Лаврівський, засновуючи наукову бібліотеку Інституту, добре розумів важливу роль такої книгозбірні – як студентської, так і фундаментальної. Історія та книжкові фонди бібліотеки  станом на 1895 р. були висвітлені у спеціальній статті професора грецької словесності А. В. Добіаша, опублікованої в періодичному друкованому органі Інституту «Известия Историко - Филологического Института князя Безбородько в Нежине» (ИИФИБ) [43]. Викладачами Інституту були відомі славісти, які залишили свій слід в історії вітчизняної наукової славістики, зокрема А. С. Будилович, І. Г. Турцевич, М. Н. Сперанський, В. Є. Петухов, В. В. Качановський, М. І. Лілєєв та інші. Деякі випускники Інституту працювали після закінчення його викладачами : І. Г. Турцевич, П. Заболотський, О. Ф. Музиченко та інші [44].

Вихованцями Інституту були українські вчені, письменники, громадські та культурні діячі, які представляли інтелектуальну, наукову еліту українського суспільства у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. З Інститутом пов»язані відомі постаті українських учених, археографів, збирачів та хранителів української писемної та культурної спадщини, які увійшли в усі сучасні довідники славетних імен, як В. В. Тарновський, O. М. Лазаревський, M. І. Лілеєв та інші [45].

В останню чверть XIX – поч. ХХ ст. Інститут набув значення одного із значних осередків розвитку археографічного, мовознавчого та літературознавчого, палеографічного та історико-книгознавчого дослідження рукописної та книжкової спадщини України. Ця діяльність потребує окремого висвітлення, з огляду на велику цікавість сучасних археографів та книгознавців до історії розаитку історико- літературознавчих та археографічних студій.

Викладачі Інституту проводили значну науково-дослідну та науково-освітянську діяльність з різноманітних галузей гуманітарного знання. До цих досліджень залучалися й найкращі студенти. Наукові студії професорів та студентів Інституту публікувалися на сторінках видання «Известия Историко-Филологического Института князя Безбородько в Нежине», що виходило впродовж 1876-1921 рр., спочатку друкувалося у Києві, надалі – у Ніжині. «Известия» структурно складалося з двох розділів: перший – офіційний, де публікувалися матеріали про навчальний процес, програми викладу навчальних курсів за окремими предметами, відомості про діяльність студентів і перелік наукових праць педагогів Інституту, у другому  розділі публікувалися наукові праці викладачів і студентів з класичної філології, мовознавства, етнографії, української і всесвітньої історії, філософії, у тому числі і праці з дослідження рукописних і книжкових джерел.

Пріоритети ставлення до комплектування бібліотеки ІФІБ науковими виданнями та рукописними колекціями і зібpаннями було зумовлено тим, що без ґрунтовної книжкової та наукової бази неможливо підтримувати той рівень, що був заявлений при створенні Інституту, який був сформований на зразок Санки -Петербурзького Історико-філологічного інституту з ідентичною метою, навчальною програмою та внутрішньою структурою.

Оскільки Ніжинський Інститут, далекий від столичних центрів науки, потребував не менш добірного книгосховища, ніж Інститут у Санкт – Петербурзі, де студенти та викладачі мали доступ до інших бібліотек столиці, зростала роль бібліотеки Інституту як науково-культурного та освітнього осередку. Тому саме М. О. Лавровський енергійно взявся за формування та поповнення бібліотечних фондів, оскільки чимало залежало від штатного фінансування та розподілу коштів на придбання книжок. М. О. Лавровський, у перші два роки свого директорства, приділяв багато уваги придбанню цінних за складом і змістом зібрань. Після смерті професора М. Максимовича інститутським коштом було придбано 24 листи М. В. Гоголя, які вдало доповнили рукописну спадщину з автографів Гоголя, пожертвувану колишньому Ліцею його попечителем Г. О. Кушелевим – Безбородько. Так було закладено збирацьку традицію Інституту, що продовжувалася системиатичгним поповненням бібліотеки цінними книгами, архівами, колекціями. За часів керівництва М. О. Лавровським бібліотека збільшилася з 4034 до 12 152 одиниць зберігання [46].

За даними професора А. В. Добіаша, рукописний відділ включав понад 100 окремих рукописів різного змісту церковнослов’янською, російською грецькою, латинською, німецькою та східними мовами. Зібрання складалося з різноманітних пожекртаувань до бібліотеки, які надійшли в різні періоди існування навчальної установи. Від колишнього Ліцею князя Безбородька Інститут успадкував 38 636 назв ( 14 580томів) книг. Серед найбіль цінних надходжень була бібліотека директора Санки – Петербурзького Історико-філологічного інституту І.БЬ.Штеймана, що надійшла до Інституту після його смерті і складалася з 457 назв (960 томів) ( збірка класичної літератури, творів з історії старожитностей та міфології). Варшавський університет подарував на відкиття Інституту у 1875 р. власні дублети з розділу Polonica -564 назви у 639 томах.

Цінним внеском була невелика збірка рукописів, придбана у 1876 -1877 рр. у складі усієї бібліотеки академіка і професора Московського університету С. П. Шевирьова (3815 назв у 7359 томах), а також бібліотека професора Лейпцизького університету, класичного філолога Фрідріха Річля (1815 назв у 7359 томах). Крім того, в 1875 р. в Інститут надійшла бібліотека грецького училища (254 назви у 647 томах), яка містила цінні видання ХVІІ-ХVІІІ ст. з теології, всесвітньої історії, класичної літератури тощо.

Обов’язки бібліотекаря в інститутській книгозбірні, як правило, виконував один з викладачів. При бібліотеці працювала бібліотечна комісія у складі викладачів, які займалися систематизацією книг за розділами та підготовкою систематичного каталогу для майбутньої її публікації.

Найбільше значення для розвитку української археографіїх рукописної книги та стародруків мала діяльність на посаді бібліотекаря фундаментальної бібліотеки Інституту Михайла Івановича Літієва (1849-1911), який перейшов із Чернігівської духовної семінарії та викладав російську історію та географію. М. І. Лілєєв мав великий бібліотечний досвід: впродовж 1874 -1878 рр. він не лише викладав у Чернігівській духовній семінарії, а й завідував її бібліотекою. Ця бібліотека зібрала багато цінних рукописів та стародруків. Кілька років М. І.  Лілеєю описував рукописи цієї бібліотеки і в 1880 р. видав у Санки-Петербурзі «Описание рукописей , хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии”, що містив опис 201 пам’ятки переважно чернігівського походження.

М.І.Лілекєв зробив багато для поповнення бібліотеки Інституту рукописноми фондами, оскільки дбав про збереженість збірок з губернських установ Чернігова. Зокрема, йому належить ініціатива переведення архіву Ніжинського грецького магістрату. Після того , якм цей архів перейшов на зберігання в Інститут, М. І. Лілеєєв спільно з М. Н. Бережковим підготував «Обзор Архипа Нежинского греческого магистрата 18 апреля 1890г.», а також склав список книг Олександрійського грецького училища.

М. І. Лілеєв працював у бібліотеці Інституту впродовж 1883 - 1897 рр., власноруч розпочав редагування та створення карткового каталогу на усі бібліотечні фонди. М. І. Лілеєв сприяв науковому дослідженню рукописних пам’яток бібліотеки. Він першим складає попередній опис рукописних книг, які надалі описуються студентами Інституту під керівництвом М. Н. Сперанського, а також проводить дослідження рукописних творів Юр’євського архімандрита Фотія, повідомляє про принципи опису рукописів Чернігівської духовної семінарії [47, c. 21]. Будучи одним із фундаторів Ніжинського історико-філологічного товариства, членом Історичного товариства Нестора-літописця у Києві, чернігівської вченої архівної комісії, учасником ХІ Археологічного з»їзду в Києві (1899), він багато зробив для поширення досліджень та здобутеів наукового осередку Інституту в галузі вивчення Чернігівської старовини, а коли був обраним гласним Ніжинської міської думи та міським головою м.Ніжин(1904) – для збереження пам»яток цього міста.

У 1893 р., у зв’язку з новими реорганізаційними завданнями у формуванні фундаментальної (наукової) бібліотеки, діяльність бібліотечної комісії було поновлено – жо її складу крім М. І. Лілеєва увійшли професори М. Н. Бережков, Є. В. Пєтухов, І. Г. Турцевич, надалі – О. І. Покровський, О. П. Кадлубовський та А. В. Добіаш, які здійснювали реорганізацію бібліотеки, створення систематичного та алфавітного каталогу, організували комплектування тощо [48].

Науковою лабораторією стала рукописна частина зібрання бібліотеки. Розвиток камерального опису рукописних та джерел на той час відбувався переважно в межах історико-літературозначних досліджень, що було характерним і для Інституту, де ці методи рзвивалися у працях Є. П. Пєтухова, В. В. Пєтухова, В. В. Качановського, М. Н. Сперанського, М. Н. Бережкова.

У чей час з рукописними фондами бібліотеки та складанням каталогів на фундаментальну частину працював відомий історик літератури й викладач Інституту Євген В’ячеславович Пєтухов (1863-1948) – філолог, історик літератури, архівіст. Він закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, був слухачем курсів професорів О. Ф. Міллера, М. І. Сухомлінова та О. І. Незелєнова і брав участь у підготовці академічного словника російської мови. У 1888 р. одержав ступінь магістра. В 1888-1889 рр. як приват-доцент викладав історію російської мови на Вищих жіночих курсах у Санкт-Петербурзі та в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 по 1895 рр. був професором російської словесності в Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині. З 1895 р. – доктор російської словесності. У 1895-1918 рр. – професор університету в Юр*євському (Дерптському) університеті. З 1916 р. – член-кореспондент Імператорської Академії наук [49].

У 1889-1895 рр. Є. В. Пєтухов публікує «Материалы и заметки по истории древній русской письменности»; «К истории древне-русского пролога», «Заметки о некоторых рукописях, хранящихся в библиотеке Историко-филологического Института кн. Безбородко» тощо [50].

«Заметки» Є. В. Пєтухова міcтили перелік та опис рукописних пам’яток, які з його точки зору були літературною цінністю та слугували джерельною базою для розвитку галузей історичної науки, літературознавства, мовознавства та історії української рукописної книги. Є. В. Пєтухов виділяв рукописні пам’ятки XVI-XIX ст.: богослужбову літературу (прологи, житія, збірники XVIII ст.), популярні класичні твори (ода, сатири Антіоха Кантеміра, драми, комедії Джованні Жиро у перекладі з італійської мови М. В. Гоголя), а також прозові твори М. В. Гоголя – автографи рукописів та його листи до колишнього ніжинського однокашника і приятеля М. Я. Прокоповича. У Додатках було вміщено кілька позицій, що становлять цікавість для дослідників: віршовані твори у стилі класицизму, листи М. В. Гоголя до М. Я. Прокоповича (1832-1850) та два фототипічні знімки листів. Високий рівень характеризував розвиток славістики в інституті, зокрема, вона була представлена відомими у слов’янському світі працями професора слов’янської філології та слов’янської історії Володимира Васильовича Качановського, який працював в Інституті з

1888 р. [51]. Після закінчення Санкт-Петербурзького університету та  захисту магістерської дисертації «Неизданный дубровницкиий поэт А. М. Глегевич» (СПб., 1882) він працював у Казанському університеті, де започатковував збірник «Вестник славянства» (1886-1898) (перші номери вийшли у 1888-1890 рр. у Казані) та продовжив його випуск, викладаючи у Ніжині (у 1891-1896 рр. збірник друкувався у Києві). Його археографічний доробок порівняно з мовознавчим та літературознавчим відносно незначний і пов’язаний з описом та збиранням пам’яток південнослов’янських  народів, що було результатом археографічних експедицій на Балканах, а також у Греції, Італії та південній Франції.

Як історик літератури він відомий працями «История Сербии с половины ХІV до конца ХV в., т. 1 (критическое исследование источников)» (ХVІІ cт.), «Из истории сербской литературы» (ХVІІІ cт.), «Пам’ятки болгарської народної творчості» (СПБ. 1882). Його праці висвітлювали процес становлення і розвитку сербської релігійної полемічної літератури у руслі візантійського впливу та загалом репрезентували досконале володіння вченим методикою наукового опису та історико-критичного аналізу рукописних джерел. В. В. Качановський – автор відомих праць з палеографії та історії рукописних пам’яток слов’ян, зокрема: «зо графське євангеліє, видане В. Ягичем» (1879), «Хорватські літописи ХV – ХVІ ст.» (1881). У своїх працях він виступає як досвідчений археограф слов’янських рукописних книг, колекціонер рукописної спадщини балканських народів, яка була передана його братом О. В. Качановським після смерті В. В. Качановського у рукописний відділ бібліотеки.

Колекція В. В.Качановського складалася з 61 од. зб., збиралася ним протягом усього життя, починаючи з його батьківщини (він був родом з Гродненської губ. ) та матеріалів, зібраних у 1879—1881 та 1883рр. під час наукових експедицій і стажування у слов’янських країнах та Греції. Отже, його рукописна збірка сформувалася із балканських і російських джерел та складався з 20 рукописних книг літературного та загально історичного змісту, а також документального комплексу з історії південних слов’ян у ХV—ХІХ ст. сербською, болгарською, італійською, латинською, грецькою мовами. Це документи з історії Дубровника, Котора, Чорногорії та, зокрема, їхніх історико-правових та дипломатичних відносин з Венеціанською республікою ХV—ХІХ ст. Серед рукописів були рідкісні і надзвичайно цінні кодекси для дослідників старовини і рукописно-книжкового мистецтва, зокрема: унікальне грецьке євангеліє – апракос ХІ ст. та рукописний Збірник слів та житій 40—50років ХІУст. македонського походження [52].

Документи «балканського» розділу В. В. Качановський не встиг описати, спеціалістів такого рівня у Ніжині не було, й тому вони були лише зафіксовані за змістом у каталозі М. Н. Сперанського [53, c. 28]. Колекційні документи рукописного відділу бібліотеки Ніжинського Історико-філологічного інституту сьогодні зберігаються в інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (фонд 314). Значна кількість з них описана лише в окремих каталогах, що їх почали видавати НБУВ.

Однак, найбільші здобутки у галузі камеральної археографії рукописних книг належить М. Н. Сперанському, який керував науковим археографо-палеографічним описом рукописних книг та стародруків колекції ІФІБ, та його учням, які реалізовували археографічне дослідження рукописів та їхній науковий опис.

У чотирьох випусках каталогу М. Н. Сперанського за 1890, 1901—1903 та 1905рр. були опубліковані наукові описи 181 рукописної книги та рукописів. Каталог містить ґрунтовну наукову бібліографію межі ХІХ—ХХ ст. як науково-довідковий апарат [54].

Професор російської словесності Ніжинського історико-філологічного інституту Михайло Несторович Сперанський (1863—1968) був знаним вченим вже на той час як бібліограф та археограф рукописної колекції Тверського музею та дослідник історії слов’янських рукописів у літературному процесі, російсько-українських літературних зв’язків. Він народився в 1863 р. у Москві, закінчив словесне відділення Московського університету (1885), захистив магістерську дисертацію «Апокрифічні євангелія». З 1895 р. був призначений професором Ніжинського Історико-філологічного інституту. У 1899 р. здобув ступінь доктора за дисертацію «Из истории отреченных книг».Автор багатьох праць зі слов'янської філології, академік АН СРСР (з1921 р.) [55, c. 363].

Наукові описи понад половини усіх рукописів було укладено під керівництвом професора М. Н. Сперанського із залученням викладачів та студентів старших курсів. У виданні брали участь П. О. Заболотський, О. Ф. Музиченко та Н. С. Державін, про що йдеться у передмові до першої публікації каталогу. Опис рукописів іноземними мовами, які надійшли до ніжинської збірки, переважно у складі бібліотеки Ф. Річля з Лейпцига, були укладені професором класичної філології Інституту Б. Ф. Бурзі.

Видання наукового опису 1901, 1903 та 1905р. було підготовлено вже самим М. Н. Сперанським. Каталог був побудований за хронологічним, тематичним та мовними принципами. Усе рукописне зібрання у каталозі поділяється на старожитні (богослужбові, світські та спеціальні, актові документи, історико-правові), нового часу (твори класицизму, історико-правові, статистичні та історико-краєзнавчі праці, автографи видатних діячів та письменників, матеріали до історії навчальних закладів на Правобережній Україні) та іноземні (грецькі, курси лекцій, переважно німецьких вчених). Опис супроводжується предметно-іменним покажчиком, науково-бібліографічним апаратом, який спирається на усі досягнення камерального опису рукописів другої половини ХІХ ст. зафіксовано і походження рукописів та їх дарувальників.

Описи рукописів нового періоду (літературні твори, вірші, драми, твори та листи М. В. Гоголя: історико-статистичні та картографічні праці; навчальні курси  тощо) також містять вказівки на осіб, які описували рукописи . Каталог М. Н. Сперанського 1901року містив закінчення опису рукописів як доповнення до попереднього видання, а також порівняльну таблицю сигнатур даного опису та попередніх шифрів, які відображали їхню міграцію у різних колекціях бібліофілів та установ у різні періоди, що мало інформаційно-довідкове знацення для дослідників історичних пам’яток.

Насамкінець, необхідно наголосити на тому, що в Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині в останій третині ХІХ—10-х роках ХХ ст. склалася потужна наукова бібліотека, окрасою якої була колекція рукописів та стародруків. Там сформувався міцний осередок бібліографічного дослідження рукописних пам’яток слов’янського та грецького походження, опису рукописних книг. Основний внесок належить професорам цього Інституту та його вихованцям, серед котрих такі вчені-філологи та історики, виконували і функції бібліотекарів – професори  М. І. Лілєєв, Є. В. Пєтухов, В. В. Качановський, М. Н. Сперанський, П. О. Заболотський, О. Ф. Музиченко, Н. С. Державін, Б. Ф. Бурзі. Окремо необхідно відзначити М. І. Лілєєва, М. Н. Сперанського, Є. В. Пєтухова, які зробили значний внесок у розвиток камерально-археографічних методів наукового опису рукописних книг та брали безпосередню участь у складанні каталогів бібліотеки.

Мені була надана можливість попрацювати в фондах рідкої книги бібліотеки Ніжинського державного педагогічного університету ім. М. Гоголя. Ознайомившись із стародруками, я вважаю що для розуміння цінності бібліотеки необхідно більш детально охаректеризувати їх,  тому що вони є  «золотим» фондом книгозбірні і являють собою національне надбання України.

Цікава підбірка з історії книги та книгодрукування. Тут зібранні матеріали про видавничу діяльність І. Федорова, з сторії книгодрукування в Україні.

Ось невеличкі томики з серії « Бібліотека для дам» французькою мовою. Ці книжки читав М. В Гоголь під час навчання в Гімназії і в листі до П. П. Косяровського сповіщав: «Дуже гарне видання; їх всіх 200 томів ( що і вірно ). Тут знайдете все. Я читаю подорожі до всіх країн».

Серед зразків книжок – розкішне видання «Изборника великого князя Святослава Ярославича. 1073 р., здійснене у 1880 році», книжка римського історика Аліана Олександрійського «Історія країн, підвладних Риму» грецькою мовою ( 1551 ) та ін.

Широко представлені книги історичної тематики. На полицях – українські літописи, зокрема «Летопись событий юго-западной России в ХVІІ веке (cост. С. Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского» (1848), що обіймає час 1648 – 1700-х років. Це наймонументальніший твір давньої української історіографії. «Літопис Самовидця» (1878) розповідає про визвольну війну 1648 – 1654-го років під проводом Богдана Хмельницького, викладаються інші історичні події. Існує думка, що автором «Літопису Самовидця» є Роман Ракушка-Романовський, уродженець Ніжина, котрий займав високі посади і був безпосереднім учасником багатьох подій.

Першим фундаментальним виданням з історії України є  «История Малой России” Д. Бантиш-Каменского (1822). В експозиції також пятитомне видання М. Маркевича «История Малоросии» (1842); «Записки о Южной России» П. Куліша у 2-х томах, виданні у 1856 – 1857-му роках; «Исторические монографии и исследования (1868) М. Костомарова та ін.

Великий інтерес становить монументальна праця першого президента України, найвизначнішого історика М. Грушевського «Історія України-Руси», що складається з 12 книжок і охоплює історію від археологічної доби до Хмельниччини включно, що вийшла друком у Львові ( 1904 – 1928 ).

Дуже цікава підбірка «Історія українського козацтва». На полиці – книжка «Енциклопедиста козаччини» Д. І. Яворницького «История запорожских казаков».  – Т. 1—3 (1895), яка мала величезний вплив на формування української історичної науки. Тут же твори М. Костомарова «Руина» (1882), «Богдан Хмельницький» (1884); «История Новой Сечи» (1846) О. Скальковського. Крім наукових праць, експонуються і художні твори про українське козацтво – історичний роман Є. П. Гребінки «Нежинский полковник Золотаренко», поема Байрона «Мазепа», роман П.Куліша «Чорна Рада» (1857) та ін.

Серед раритетних видань – збірник «Мазепа», що вийшов друком 1938 р. у Варшаві. Серед авторів статей про українського гетьмана відомі історики Д. Дорошенко,  В. Січинський,  М. Возняк та ін.

Широко представлені книги краєзнавчої тематики «Історія Чернігівщини» та «Історія Ніжинщини». Тут експонується багато цінних видань, що відтворюють сторінки історії нашого краю із стародавніх часів. Серед них книжки О. Русова «Описание Черниговской губернии». - Т. 1—2 (1898); «Нежинский уезд. Статистическо-экономическое описание» (1880); праця М.Бережкова «Город Нежин в начале ХІХ века по описанию московских путешественников» (1895); «Нежинские предания, относящиеся к 1709 Полтавскому году» (1909), а також книжки «Генеральное следствие о маєтностях Нежинского полка. 1729 – 1730 гг.» (1901); «Грамота Стефана Яворского Нежинскому Благовещенскому монастирю 1717 г.», підготовлена до друку С.І.Масловим (1914); «Материалы из архива Нежинских греческих братств и магистрата» (1908); «Акты греческого нежинского братства» (1884) та ін.

Становить інтерес література з історії Ніжинської вищої школи: гарно ілюстроване подарункове видання, підготовлене М. Гербелем до 25-річного ювілею «Лицей князя Безбородко» (1859), а також «Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко» (1881); «Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине (1820—1832)» М.Лавровського (1879); «Гимназия высших наук князя безбородко.Исторический очерк» (1895) Є. В. Пєтухова; «Заметки о некоторых рукописях, хранящихся в библиотеке Историко-Филологического института князя Безбородко» Є. В. Пєтухова; «К истории о вольнодумстве в Гимназии высших наук князя Безбородько» В. І. Савви (1908) та ін.

З 1875 р. Ніжин стає цитаделлю славістики в Україні. В фондах праці таких відомих учених, як В. В Качановський, М. Н. Сперанський, А. С. Будилович, К. Ф. Радченко, Г. А. Ільїнський, Є. В. Пєтухов, В. І. Рєзанов та інших, а також випускників НІФІ –Є. Ф. Карського, М. С. Державіна, В. В. Данилова та інших

Представляють інтерес і деякі випуски періодичних видань НІФІ—«Известия Нежинского Историко-Филологического института князя Безбородко» і «Сборник Историко-Филологического общества при институте князя Безбородко», в яких друкувалися наукові праці професорів Ніжинської вищої школи.

Окрасою є один з раритетів бібліотеки — пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» першого видання (1800), яке потрапило до фондів у складі бібліотеки С. П. Шевирьова, придбаної у 1877 р. Тут же представлені переклади «Слова…» М. Максимовича – «Песнь ополку Игореве…» (1857); «Песнь Игорю Святославичу, удельнома князю Новгорода Северского» (1837); поема М.Гербеля «Игорь, князь Северский» (1855).

В розділі «Українська усна народна творчість» - цінні видання видатних українських фольклористів: М. Максимовича «Украинские народные песни». – Кн. 1—3 (1834); О.Маркевича «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864); М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860); О. Малинки «Родины и крестины. Материал собран в Мрине Нежинского уезда» (1898) і «Сборник материалов по малоруському фольклору» (1902); М.Драгоманова «Розвідки про українську народну словесність і письменство» у 4-х томах (1899 – 1907) та інші.

На полицях - рідкісні видання творів українських, російських та зарубіжних письменників.

 На полицях – унікальні видання творів українських письменників: Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулак-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Грабовського, М. Драгоманова, Олени Пчілки, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та інших видатних українських майстрів слова . Чимало прижиттєвих видань письменників.

Погляд зупиняється на зовнішньо непомітних, але таких дорогих серцям українських читачів виданнях 20-х років. Це, насамперед, прижиттєві видання п’єс В.Виниченка «Базар» та «Чорна пантера і білий ведмідь», що побачили світ у видавництві «Дзвін» (1918) р.; «Твори» Т. І. Григоренка видавництва «Час» (1918), оповідання Б.Грінченка «Серед крижаного моря» (1918) та ін. Багата цінними виданнями Шевченкіана». В експозиції «Кобзар», виданий у Празі 1876 р.; «Кобзарь» (1890) у перекладі російських письменників. В Чернігові видано переклади Т. Г. Шевченка із «Слова о полку Ігоревім» -- «Плач Ярославни» та «Бій з половцями» (1918). Експонується також книжка одного з перших біографів Т.Г.Шевченка М. К. Чалого «Тарас Шевченко. Жизнь и произведения» (1882).

Значна частина експозиції присвячена літературній творчості письменників – випускників Ніжинської вищої школи. На вітринах – твори Є. Гребінки, Л. Глібова, О. Афанасьєва-Чубинського, Н. Кукольника, М. Гербеля, В. Забіли, видані в різні часи.

Гордість бібліотеки –книги кириличного друку, українська барокова книжка ХVІІ—ХVІІІ ст. Це – книжка засновника Києво-Могилянської академії П.Могили «Православное исповедание веры» (1696); твори архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Л. Барановича «Трубы словес проповедных…» (1674) та збірка його поетичних творів польською мовою «Лютня Аполонова» (1671). З Черніговом також пов’язане життя письменника , оратора  А. Радивиловського. Його книжку проповідей «Венец Христовый» (1688) відзначає пильну увагу до гострих суспільно-політичних проблем України ХVІІ ст. У Києво-Печерській лаврі віддруковано фундаментальну працю С. Яворського «Камень веры» (1730). Як відомо, цей церковний діяч дитячі роки провів у Ніжині, згодом він тут побудував на власні кошти Благовіщенський чоловічий монастир, якому заповідав власну книгозбірню.

Широко представлена зарубіжна література. Бібліотека має значний фонд цінних видань всіма європейськими мовами та стародруків латинською та грецькою мовами. Серед раритетів можна назвати знамениту Французьку енциклопедію у 35-ти томах, яку видав Д. Дідро з однодумцями в 1751 р.

Пишається бібліотека і колекцією палеотипів – книжок грецькою та латинською мовами першої половини ХVІ ст. (1501—1550 рр.). Ці книжки переважно входили до складу книгозбірні Ніжинського Олександрійського грецького училища. Перехоплює подих, коли  розглядаєш ці стародруки. Адже багатьом з них майже по пів тисячоліття! Твори Плутарха, Аристофана, Горація, Феокріта та інших античних авторів становлять зміст цих книжок. Оправа здебільшого дерев’яна, обтягнута орнаментованою шкірою, красиво гравірована титульна сторінка з алегоричними зображеннями. Найстаріша книга, що зберігається в бібліотеці – твори Платона грецькою мовою 1517 р. видання.

Бібліотека має значний фонд навчальної літератури минулих років, які представляють великий інтерес для студентського загалу. Адже як цікаво ознайомитись з одним з перших підручників з математики «Арифметикою» Л. Магницького (1704), «Географією генеральною» Б. Вареніуса (1718), з книжкою з військової справи – «Учение и практика артиллерии» З. Бухнера (1710), підручниками для початкової школи К. Д.Ушинського – «Детский мир. Хрестоматия» (1902), «Родное слово» (1908), виданням, що належало графині О. Кушельовій, - «Новое краткое понятие о всех науках или Детская настольная книга» (1796) та ін.

Привертає увагу і література з богослов’я, історії християнства. Серед раритетів – «Біблія» грецькою мовою ХVІІІ ст., подарована першому директору Гімназії вищих наук В. Кукольникову натоятелем Благовіщенського монастиря В. Чернявським. В фондах– «Скрижаль», 1652 р., що входив до складу Шевирьовської бібліотеки, «Житія святих» Д. Ростовського (Туптала) та інші.

Вражає уяву великоформатне «Євангеліє», віддруковане в Москві (1689), яке прекрасно зберіглося і є зразком видавничої справи кінця ХVІІ ст.

Красиво оздоблену шкіряну обкладинку з витисненим рослинним орнаментом має «Біблія» у 2-х томах німецькою мовою ХІХ ст. Книжка ілюстрована кольоровими репродукціями з картин західноєвропейських художників біблійної тематики і є справжнім надбанням для тих, хто хоче вивчити історію християнства.

З гімназії вийшло багато відомих діячів української та російської культур. Тут навчалися поет і прозаїк Є. Гребінка, фольклорист П. Лукашевич, художник А. Мокрицький, філолог П. Дубровський, історик, літератор і публіцист К. Базілі, драматург, поет, прозаїк і мистецтвознавець Н. Кукольников та інші [55]. Але найбільшу славу навчальному закладу приніс М. Гоголь, який навчався тут у 1821—1828 рр. Саме в Ніжині він сформувався як письменник.

Тому дуже цікаво, на мій погляд, дослідити лектуру (коло читання) гімназіального загалу, що надалі формувало інтелектуальний прошарок суспільства.

Емпіричний матеріал до цієї теми, окремі принагідні спостереження є в працях, присвячених історії закладу [56], у біографії директора його в 1821—1826 рр. І. Орлая [57] і, насамперед, у книгах та статтях гоголезнавців [58].

З-поміж джерел для відтворення кола читання Гоголя і його товаришів по навчанню найістотнішими вважаються каталоги книжкового зібрання гімназичної бібліотеки 20-х років. П. Заболотський, який свого часу займався реконструюванням лектури гімназистів, указував на описи каталогу, зроблений П. Нікольським ( Для опису книг бібліотеки за рішенням конференції  «педради» гімназії від 6 жовтня 1827 р. було створено спеціальну комісію в складі професорів М. Білевича, Ф. Зінгера й П. Нікольського. П. Заболотський називає каталог «описом Нікольського», оскільки безпосередньо описом бібліотеки займався саме цей професор). Проте до сьогодні жоден з дослідників його не виявив. В.Воропаєв пише: «Коло читання Гоголя в ніжинський період важко відтворити з достатньою повнотою. У ніжинському ліцеї булла казенна бібліотека, що нараховувала під час навчання письменника кілька тисяч томів. Відомостей про склад її немає» [59, c. 435].

Виявлені нами каталоги бібліотеки Ніжинської гімназії вищих наук, а також інші архівні документи за 1821—1830 рр. допомагають істотно збагатити уявлення про те, що читали тогочасні гімназисти. Найважливіший серед цих документів – «Список литератури библиотеки гимназии», складений не пізніше 18 січня 1830 р. Тут описано художню літературу, видання офіційних документів, підручники й посібники, словники, журнали, газети, атласи, географічні карти,естампи,таблиці, малюнки. Занесено деякі музейні експонати. Алфавітний принцип систематизації видань не витримано. Фактично описаних джерел набагато більше, ніж указаних 390, оскільки під одним номером інколи записано підшивки газет або  журналів за кілька років, різні випуски одного видання чи серії.

Зафіксовані в списку книги переважно російськомовні. Є сім видань французькою, латинською і грецькою мовами.

Реєстр книг свідчить, що до 1830 р. в бібліотеці була література зі словесності, філософії, логіки, історії, політекономії, економіки, дипломатії, юриспуденції, богослів'я, медицини, географії, статистики, фізики. хімії та сільського господарства.

З записів Гоголя в «Книге всякой всячины или Подручной энциклопедии» видно, що вихованців цікавили різні галузі знаня. З творів російських письменників у бібліотеці, зокрема, були: Собрания оставшихся сочинений покойного Александра Николаевича Радищева ( В 6 ч. М., 1807—1811 ), ч.3—6; Полное собрание сочинений М.В.Ломоносова ( В 6 ч. СПб., 1794), ч. 3—6; Сочинения Карамзина ( В 8 ч. М., 1803—1804 ), ч. 3—7; Эпические творения М.Хераскова ( В 2 ч. М., 1786—1787 );Державин М. Ода на рождение его императорского величества великогокнязя Михаила Павловича ( СПб., 1798); Собрание сочинений Я.Княжнина (В4 т. СПб.,1787 ); Кулжинский И.Г. Малороссийская деревня ( М., 1827 ); Послание в стихах графа Дмитрия Хвостова ( СПб., 1814 ).

Значну частину фонду складала масова література, переважно архаїчнаабо з історіографічним ухилом. Тут були твори : Поэма ( Потерянный и приобретенный рай ) ( СПб., 1776 ) И.Владыкина; Российская Памела, или История Марии, добродетельной поселянки ( В 2 ч.М., 1794 ) і Храм славы российских героев (СПб., 1803 ) П. Львова; (Ода Приверженность) Его светлости канцлеру князю Александру Андреевичу Безбородко (СПб., 1797); Стихи надгробные (Льву Александровичу Нарышкину) (СПб., 1799) Р.Чернявского; Подлинные анекдоты о Петре Великом (описание из уст знаменитых особ в Москве и Санкт-Петербурге и извлеченные из забвения)

 ( М., 1793 ) Я. Штелина; Драма Должник ( В 2 д. (рукопис) 1803 )А.Толмачева.     

Була в бібліотеці перекладна література, зокрема: зібрання Греческие классики ( пер. с греч. И.Мартынова ( В 26 ч. СПб., 1823—1828 ); Басни Федра. изд. Кошанского (СПб., 1814 ); История Генриха Великого. Соч. М-Ф. Жанлис (пер. П. Шаликова (в 3 ч. М., 1816—1817); Похождения Жилблаза де Сантилланы. Соч. А.-Р. Лесажа (пер. с франц. ( В 2ч. М., 1794—1798); Луиза. Сельское стихотворение И.Г.Фосса ( пер. с нем. П. Теряева. ( СПб., 1820 ). З періодичних видань бібліотека мала «Украинский журнал» за 1824 р. ( 24 номери ), «Сибирский вестник» з 1818 до 1824 р., «Азиатский вестник» за 1825—1827рр., «Дух журналов» за 1815 р., «Вестник Европы» за 1803, 1814, 1815,1825—1928 рр., «Журнал изящных искусств» за 1823,1825 рр.; «Русский инвалид» за 1815, 1817, 1821, 1823, 1825 рр.; «Отечественные записки» за 1821—1827 рр.; «Новости литературы» за 1825 р., «Журнал министерства народного просвещения» за 1821—1824 рр.; «Труды Общества любителей российской словесности при Московском университете» за 1822—1826 рр.

Наведені відомості про періодику доповнюються синхронними даними про видання, які передплачувало правління навчального закладу за рішенням його конференції. У документах зафіксовано, що, наприклад, у січні 1825 р. гімназича бібліотека отримала також «Северный архив», «Новый магазин естественной истории, физики и химии», «Указатель открытий по физике, химии, естественной истории и технологии» [60]. У травні 1825 р. цей список  був доповнений «Христианским чтением» [61]. На 1827 р.було передплачено, крім врахованих у каталозі бібліотеки: «Московские ведомости», «Сенатские вести», «Христианское чтение», «Указатель открытий» по физике, химии, естественной истории и технологии», «Северный архив», «Горный журнал», «Журнал мануфактур и торговли», «Сын отечества» [62]. В аналогічному списку журналів, які визначено було передплатити на 1828 р. відсутні «Азиатский вестник» і «Христианское чтение»; натомість з'явилися нові часописи – «Московский вестник» і «Московский телеграф» [63].

Уявлення про реальнее, а не потенційне коло читання гімназистів дає інший документ – список загубленних книг з бібліотеки навчального закладу. Тут зафіксовано 58 видань: книги, підручники,  журнали, газети, наочні посібники ( як правило, без зазначення часу й місця видання ). у Цьому списку привертають увагу такі книги: Наука о стихотворстве Буало- Депрео ( пер. с фран.гр.Д.Хвостова. –СПб, 1808.); Краткое начертании теории изящной словесности А. Мерзлякова(М., 1821-1822); уже згадуване Собрание  оставшихся сочинений покойного Александра Николаевича Радищева ; Житие и бдела Марка Аврелия Антонина, цесаря римского ( пер. с нем. С. Волчкова.- СПб, 1740); Решение публичной задачи Московского Императорского университета о том , когда славяне переселились в Россию и кого летописец Нестор назівает волохами М.Антоновського (СПб, 1806), ; Духовная великого князя Владимира Всеолодовича Мономаха ) СПб, 1793); Летопись Нестора( по древнейшему списку монаха Лаврентия, прерівающаяся 1019г. – М., 1824). З перыодичних видань у цьому документы зафіксовано: підшивки й окремі номери «Северного архіва», «Отечественнных записок», «Новостей литературы», «Вестника Европии», «Азатского вестемка», «Христианского  чтения2!, «Русского инвалида», «Санкт – Петербургских сенатских ведомостей», «Магазина натуральной истории», «Нового магазина естественной истории», физики, химии, естественной истории и технологии2, «Записок и трудов Общества истории и древностей российских» за 1818 -1826 рр.

 Як свідчив згодом Н. Кукольник, бібліотекою могли користуватися всі вихованці гімназії. «Я знаю, принаймні про себе, - писав він, - що моїм професором естетики, політичної економії і деяких інших наук- була біюліотека Гімназії вищих наук кн. Безбородька» [64, c. 19].

З наведених матеріалів можна зробити висновок про відставання фонду бібліотеки гімназії від інтелектуальних запитів молодих читачів 20-х років. Очевидно, тому виникла приватна учнівська бібліотека, книги для якої передплачувалися в складчину. Вперше про неї написав П. Куліш [65, c. 16], згодом зібрані ним відомості ввійщли до багатьох гоголезнавчих досліджень. Однак у цих працях розкриття теми здебільшого обмежується переповіданням напіванекдотичної історії про Гоголя-бібліотекаря (нібито він давав читати книги тільки в своїй присутності і обгортав читачеві пальці папером, щоб не забруднити сторінки) і коротким переліком авторів та видань, які передплачувалися на спільні кошти: «Московский телеграфъ», «Северные цветы», твори Пушкіна й Жуковського. Як свідчить лист М. Прокоповичап від 11 грудня 1825 р. шкільна громада мала передплачувати на наступний рік «Московский телеграфъ» через їх однокласника М. Гоголя-Яновського [66, c. 106]. Подібні відомості знаходимо в спогадах О. Данилевського. Він пише «Ми передплачували з ним і з Прокоповичем журнали й альманахи. Він турбувався завжди про своєчасну висилку грошей» [67, c. 102]. Отже, в 1825 р. ця бібліотека вже існувпала. До її створеня і функціонування безпосередньо був причетний Гоголь. Уявлення про склад зібрання дає «Реєстр книгам и рукописям», складений колишнім інспектором пансіонату гімназхії професором Бєлоусовим у квітні 1830 р. [68].

Повстання декабристів спричинило посилення цензурних утисків. В офіційних настановах гімназичному начальству було поставлено вимогу про « відсторонення» від «недозрілого розуму» вихованців «хибних мудрувань» і про найсоровіший нагляд за читанням гімназистів: «Щоб жодні книги чи рукописи не потрапляли до них без попереднього пегелдяду профе ора, вчителя або гувернера», щоб ні під яким приводом жодних книг, окрім підручників, не читали без дозволу. Тим часом було наказано зробити списки всіх наявних у них власних і позичених книг [69]. Незабаром почалася так звана «справа про вільнодумство». Нещодавно серед документів виявлено одне з прохань інспектора благородного пансіону гімназії М. Білоусова до попечителя харківської навчальної округи О.Петровського від 14 жовтня 1829 р., в якому прояснюється доля приватної бібліотеки учнів : «… знищив я в самому пансіоні бібліотеку вільного читання, зібрану вихованцями з найрізноманітніших книг без розбору, саме існування якої доводить уже, що пансіонери не мали найменшого нагляду, будучи наданими самим собі, і припинив укладання й видання самими ж учнями літературних журналів та альманахів, де вміщувалися безглузді й невідповідні благородному вихованню статті. Їх було на час вступу могло на посаду інспектора більше десяти» [70].

Принагідно з’ясуємо питання про долю книг бібліотеки гімназії. Згодом це зібрання, поповнюючись новими книгами, переходило у спадок тим навчальним закладам, що створювалися на основі гімназії ( у1832 р. вона була перетворена в ліцей, потім в Історико-філологічний інститут

Дослідження генезису й розвитку системи бібліотечного обслуговування ліцеїстів у різні періоди історії нашої країни дає можливість осмислити специфіку і характер її основних тенденцій, засвоїти спадщину видатних бібліотекознавців минулого, реалізувати їхні нездійснені ідеї, створити сучасну ефективну систему до вузівської підготовки інтелектуально обдарованої та здібної учнівської молоді.

Протягом ХІХ ст. на під російській Україні, функціонувало три ліцеї. Ці навчальні заклади були утворені шляхом реорганізації колишніх гімназій, а бібліотеки, що були при них, успадкували багаті книжкові колекції.

Бібліотека Ніжинського ліцею (БНЛ) молодша за бібліотеки Рішельєвського, Кременецького, Олександрівськоголіцеїв.

Ніжинський ліцей поєднував у собі риси середньої і вищої школи, що відбилося й на комплектувані його книгозбірні/

Основу фонду БНЛ утворили книжкові зібрання гімназійної бібліотеки, започаткованої графом О. Г. Кушельовим-Безбородьком. Його дарунок складався з 1877томів (382 назви ).

Колекція містила літературу зі статистики, літератури, мови, мистецтва, фізики, хімії, політики, юриспруденції, богослов’я, логіки, метафізики, філософії, медицини та ін. Це були видання ХУІ—ХУІІст. латиною, грецькою, новими європейськими мовами.

Старший син директора гімназії В. Кукольника – Платон, викладач латинської мови, теж подарував гімназії значну кількість книг (500томів).

У бібліотеці Ніжинського державного університету ім.. М. В. Гоголя (НПУ), де нині зберігається частина фондів гімназійної та ліцейської бібліотек, виявлені дві книги, безперечно, подаровані П. Кукольником з автографом Івана Орлая.

Відкриття Гімназії вищих наук стало визначною подією для Ніжина, Жителі якого дарували книги для її бібліотеки.

Активну участь у комплектуванні бібліотеки брав директор гімназії 1821—1826рр. І. Орлай. Він дбав про енциклопедичний зміст навчання, отже – й бібліотечного фонду закладу. Його захоплення історією та філософією позначилось і на доборі літератури. Виняткового значення надавав директор створенню джерелознавчої бази бібліотеки. Як дійсний член «Товариства історії і старожитностей російських» він намагався заснувати в Ніжині наукове товариство, котре досліджувало б історію краю. Коли це не вдалося, створив відділ рукописного фонду в бібліотеці, куди збиралися унікальні, здебільшого краєзнавчі, історико-філологічні матеріали.

У самій бібліотеці після смерті Кукольника бракувало порядку. Фактично з часу організації не інвентаризувалися фонди, отже, неможливо було встановити їх точного обсягу. Так, за даними 7 журналу конференції гімназії (1821)у ній налічувалося  2 500 книг, а за підрахунками Шапалинського (першого бібліотекаря ) - на 110 од. зб. більше (2,5). Оскільки численні ропорядження конференції гімназії про проведення переобліку фондів не виконувалися протягом 1822—1827рр., у жовтні 1827р. за її рішенням було створено комісію для ревізії бібліотеки. Але через відсутність інвентарних книг члени комісії склали тільки два описи : за латинським та російським  і грецьким алфавітами.  

Проте повністю склад фонду не задовольняв допитливих гімназистів. За часів Гоголя вони в складчину створили студентську бібліотеку. Гімназисти передплачували журнали «Московський телеграфъ», «Северные цветы», купували твори О. С. Пушкіна, В. Жуковського, О. Грибоєдова, книги з історії, права, філософії. Деякі нові твори російських письменників переписувались гімназистами для колективного використання. Бібліотекарем обрали Миколу Гоголя, який ревно ставився до своїх обов’язків і вимагав від друзів надзвичайно бережливого ставлення до книг.

Напрям комплектування фондів змінювався водночас зі зміною профілю Ніжинської вищої школи. До бібліотеки Фізико-математичного Ліцею надходили періодичні видання - ті, що передавались раніше, та декілька нових назв; фонди поповнювалися виданнями з артилерійської справи, інших військових дисциплін, книги з математики, фізики, довідковими та енциклопедичними виданнями, а взагалі комплектування мало універсальний характер. За часів Юридичного Ліцею книжкові фонди поповнювались значним масивом літератури правознавчого спрямування, передплачувалися, крім вищеназваних, журнали «Судебный вестник», «Русская беседа», «Журнал для детей», «Журнал для воспитания», «Творения святых отцов», «Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских». До бібліотеки надходили «кращі твори російською та іноземними мовами знаук юридичних та політичних».

Про те, що бібліотека Юридичного Ліцею мала добре сформований історико-правознавчий фонд, свідчить інспектор Історико-філологічного Інституту А.В.Добіаш. Він вказує на колекцію законів Російської імперії та «всього, що відносилосьдо їх дослідження і роз’яснення».

За 35 років існування Юридичного Ліцею книжковий фонд зріс до 14 580 томів. Особливо велику увагу приділяв бібліотеці Є. П. Стеблін-Камінський, директор Ліцею з 1856 по 1866 р. У цей час було започатковано студентську бібліотеку, фонд якої у 1875 р. нараховував 3 020 одиниць зберігання.

Добру пам'ять залишив про себе останій попечитель з родини Кушельових-Безбородьків – граф Григорій Олександрович. Він придбав для Ліцейської бібліотеки рукописи творів М.В.Гоголя «Мертві душі», «Тарас Бульба», «Портрет», «Игроки», «Тяжба», «Лакейская», «Театральний разъезд», а також 32 листи М.В.Гоголя до М.Я.Прокоповича. Так було започатковано рукописний відділ бібліотеки.

У перші роки існування Історико-філологічного інституту були отримані як грошові пожертви, так і дарунки книг. Дублетні екземпляри колекції «Polonika» надійшли від Варшавського університету, на кошти графині Є.І.Суворової-Римнікської у 1876 – 1877 роках було придбано дві приватні бібліотеки – професора Московського університету С.П.Шевирьова та професора Лейпцизького університету Ф.Ричля. Завдяки наполегливості першого директора НІФІ князя Безбородька, який був вражений кількістю раритетних видань бібліотеки Ніжинського Олександрійського грецького училища, вона була передана спочатку «на збереження» до інститутської книгозбірні, а згодом увійшла до складу фундаментальної бібліотеки.

Студенти НІФІ мали добре сформований початковий фонд з 28 818 книг, 12 049 назв. Крім того, рукописний фонд книгозбірні поповнився 52 рукописами з бібліотеки Шевирьова. Для інвентаризації, систематизації та створення каталогу бібліотеки професора С.П.Шевирьова був запрошений відомий бібліограф С.І.Пономарьов, який і виконав доручену роботу з притаманною йому старанністю. Інші надходження були впорядковані та розміщені на полицях бібліотечною Комісією, до складу якої увійшли всі викладачі Інституту.

Як і в Гімназійній та Ліцейній бібліотеках, обов’язки бібліотекаря виконував один з викладачів Інституту за невелику платню. Очевидно, що, крім видачі та прийому книг, організаційні питання функціонування книгозбірні йому були не під силу. Загальне управління бібліотекою, вироблення принципів її організації лягали на плечі бібліотечних Комісій.

У 1878 – 1880 рр. така Комісія перевірила систематизацію книг, звірила їх з інвентарями та підготувала до друку систематичний каталог, що вийшов друком 1884 р.

У 1891 –1893 рр. була здійснена реорганізація бібліотеки. За основу розстановки книг була прийнята формальна «кріпосна» система, ключем до якої став алфавітний каталог, створений бібліотечною Комісією. Досить зазначити, що і зараз бібліотека НІФІ зберігає той самий принцип організації, що був вироблений в кінці ХІХ ст. Відкриття читального залу значно розширило можливості студентів для ознайомлення та використання фондів основної бібліотеки. За правилами користування бібліотекою читальня працювала тричі на тиждень з 15-30год до 21год. Три інші дні було відведені для видачі книг додому.

За описом 1830 р. фонд бібліотеки становив 5029 примірників у еомах та 1318 у назвах . Отже, за 10 років було придбано 2419 примірників у томах, тобто менше, ніж подарувавли Безбородьки .

Бібліотекар Амань  детально рапортує про число книг у бібліотеці, подає  список недостачі: 66 примірників у назвах, 470 примірників у томах, що свідчить про відсутність належного контролю виконання прийнятих рішень адміністрацією закладу та бібліотечними працівниками.

У 1832р. Гімназію вищих наук кн. Безбородька було реорганізовано у фізико-математичний ліцей (ФМЛ). Першооснову фонду його бібліотеки утворили фонди гімназіїної кигозбірні.

Аналіз листування з Департаментом народної освіти за вісім років існування ФМЛ свідчить,що бібліотеки навчальних закладів комплектувалися лише після одержання дозволу від Міністерства народної освіти ( од. зб. 1211, арк. 34; арк. 39, арк. 111 ).

Важливою формою поповнення фонду були й подарунки. Так, до Ніжинського ліцею їх надсилав Київський університет Св. Володимира, зокрема друковані примірники «О бозрения преподавания наук в сем университете на 1 полугодие 1835—1836 и 1836—1837 уч. год.» (од. зб. 1211, арк.7; од. зб. 1213, арк. 2 ), «Отчеты о состоянии Императорского Санкт-Петербургского университета (там же, арк. 25—26 ), «Алгебра Бурдона полезная для гимназической Библиотеки книга» та ін. (од.  зб. 1205, арк. 26 ).

Доукомлектовувалися фонди різними шляхами, в тому числі й через книгарню Департаменту народної освіти безкоштовно, про що свідчать реєстри ( од.зб.1212, арк. 23; од. зб. 1213, арк. 64 ). До переліку видань увійшли книги з історії зарубіжних країн та Росії, енчиклопедії з ботаніки, підручники з математики, статистики, література з психології, педагогіки,статути Казанського, Московського університетів, Рішельєвського ліцею, різних гімназій тощо.

Активні заходи дирекції закладу й бібліотекаря сприяли зростанню фонду бібліотеки та розширенню репертуару в типовому, видовому, мовному аспектах. Так, уже 1838 р. він нараховував 1 799 примірників у назвах, 6 144 у томах (6, арк. 274 ). З аналізу звіту за 1838 р.випливає, що всього за цей рік отримано уназвах  -- 95 примірників, у томах – 146 примірників. Більшість книг ( 74 назви ) було російською мовою, літератури українською мовою не було зовсім, адже вона видавалася в Росії досить рідко й обмеженними тиражами. Так, починаючи з 1798 р., коли вийшлиа «Енеїда» І.Котляревського, до 1840 р. в Росії побачили світ українською мовою лише 44 книги; з них 7 – в Україні, решта поза її межами (8). Але в 1839 р. БНЛ збирала праці російською мовою відомих учених та письменників, вихідців з України. Пізніше у фондах з'являється й україномовна книга (9).

Надходили до ліцею і цінні приватні колекції, зокрема коштом Міністерства народної освіти було придбано бібліотеку директора Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту І.Б.Шейдта ( 960 примірників ): книги з історії, літературознавства ( 7 ).

Грунтовний аналіз бібліотечного фонду ФМЛ показав, що вцілому масиви за змістом зберігали універсальний характер.

У 1840р . ліцей було реорганізовано в юридичний. Зміна статусу відбулася на фінансуванні та профілі комплектування фонду бібліотеки ( 11,12 ). То були мізерні кошти, і все таки в1840—1875рр. книгозбірня значно поповнилася юридичною літературою ( од.зб.1223, арк. 3—4 ). Загалом за 35 років існування ліцею фонд його бібліотеки зріс до 14 580 примірників ( 7 ).

Особливо активно вона комплектувалася за директорування С.Стеблін-Каминського. Було створено рукописний відділ, першооснову якого склали рукописи творів М.В.Гоголя («Мертві душі», «Тарас Бульба», «Портрет», «Игроки», «Тяжба», «Лакейская», «Театральный разъезд»), 32 його листи до Прокоповича ( 2, 5 ). У бібліотеці з'явилися твори Марко Вовчка, М.Костомарова, П.Куліша, О.Лазаревського, М.Максимовича, Ф.Морачевського, М.Номиса ( 2, 5 ). Але попри багаті фонди фундаменттальної ( основної ) бібліотеки, обслуговування студентів було незадовільним, бо «учащимся непосредственно сочинения не отпускаются из основной библиотеки, и выдаются посредством чиновников заведения под их расписку, а потому нельзя сказать сколько употреблено учащимися» ( 6 ). Тільки Стеблін-Каминський запровадив «более легким доступ к библиотеке и студенты больше читают, лучше изучают языки, о которых прежде имели плохия понятия» ( 11 ).

У ліцеї створювалися умови для ознайомлення чиновників і студентів з досягненнями світової науки. Так, у 1838 р. бібліотека передплачувала 12 російських та зарубіжних видань ( 6 ), у 1879 – 10 назв, а саме : Судебный вестник, Журнал Министерства народного просвещения, Вестник Европы, Отечественные записки, Русский архив, Записки Одесского общества истории и древностей, Русский вестник тощо ( од. зб. 767, арк. 18 ).

Зміна статусу ліцею позначилася й на структурі бібліотеки. Так, за звітом 1872 р., дойого складу входило чотири бібліотеки ( основна, студентська та дві гімназійні – основна й учнівська ) ( 6, спр.161, арк.12-12 зв. ). Крім статистичних данних, бачимо три списки нових надходжень до бібліотеки ( два : книг та періодичних видань – до основної бібліотеки, один – до учнівської ). У списку надходжень до основної бібліотеки значна кількість релігійної, навчальної, історичної, філологічної, художньої літератури ( російською та іноземними мовами ), у списку надходжень до учнівської перераховано чимало природничої, історичної, географічної, художньої літератури, зокрема вірші М. Некрасова, твори Л. Толстого, Ф. Купера ( 6, спр.161, арк. 12—12 зв. ). Усього учнівською бібліотекою за звітний період скористалося 200 учнів, які прочитали 200 книг (6, спр. 161, арк. 12—12 зв.). Середня забезпеченність книгами в студентській бібліотеці на одного користувача становила 6 примірників, в учнівській – 7. Можливо, вони могли активніше послуговуватися фондами фундаментальної бібліотеки.

Каталоги бібліотеки протягом досліджуваного періоду так і не були створені , хоча в звіті ліцею за 1837 – 1838 н. р. ( 6, спр. 38, арк. 246 ) повідомлялося, що її фонд приведено у систематичний порядок за науками: фізико-математичні; прикладні; етико-поліичні; словесні; історичні; військові; витончені науки; суміш; періодичні видання. Каталогізація та розстановка фонду в книгозбірні Ніжинського ліцею, як і в іншихтаких закладах того часу, здійснювалася за тематичним принципом, продиктованим потребами навчального процессу.

Серед архівних документів Кременецького ліцеюзберігається лист попечителя Київського навчального округу від 24 квітня 1833 р., в якому той просить, щоб із бібліотеки цього ліцею надіслали «правила по коим составляются каталоги библиотеки Волынского лицея для передачи их в руководство Нежинского лицея князя Безбородько» ( 6, ф.710, оп. 3, спр.328, арк. 307 ).

У 1880 р. в бібліотеці НІФІ існувало три інвентарі: один для Шевирьовсько-Риглевської бібліотеки; для книг Ліцейської, Штейманівської, Варшавського університету та інститутської; для колекції Грецького училища. Велика робота з метою звірки наявних книг з інвентарями та їх систематизація завершилася в 1880—1884рр. виданням систематичного друкованого каталогу ( 9 ). Проте в ньому не вказано колекційну приналежність видань, що значно ускладнює нині атрибуцію фонду БНЛ.

Після реорганізації ліцею в НІФІ його бібліотека стала першоосновою фонду інститутської бібліотеки. Частину цієї колекції й зараз використовують студенти та професорсько-викладацький склад НПУ ім.М.В.Гоголя, частина зберігається в НБУВ, решту фондів передано в Демидівський ліцей ( Ярославль, Росія ).

Після передачі приватних збірок до гімназії вони втрачають статус приватних і стають колекціями державного навчального закладу. Внаслідок прийнятої в той час у бібліотеках ліцеїв тематичної класифікації фондів колекції втрачають свою функціональність і своєрідність. Подальшу їх долю після передачі в інститут сьогодні простежити дуже складно, оскільки у виданному друкованому каталозі бібліотеки НІФІ відсутні посилання на приналежність до колекційних зібрань

Таким чином, бібліотека ліцею, в основному, комплектувалася літературою іноземними мовами, зокрема російською, була поширена система бібліотечного обслуговування іноземного зразка. Протее популяризація досягнень європейської науки та культури через бібліотечні фонди мала й свої позитивні наслідки.

Книги українською мовою та російськомовні твори вчених і письменників – вихідців з України – з'являються у фонді бібліотеки ліцею в середині та в другій половині ХІХ ст.

Незважаючи на недоліки, які мали місце, зокрема в питаннях зберігання та використання бібліотечних фондів, у цілому її фонди активно сприяли формуванню високопрофесійної еліти в підросійській Україні.  

Отже, на основі вищевикладеного можна з упевненістю стверджувати, що бібліотека Ніжинського державного педагогогічного університету ім. М. Гоголя  одна з найстаріших вузівських бібліотек України і має унікальний стародавній фонд книг. Для всіх, хто цікавиться історією книги, давніми виданнями різних авторів багатьма мовами світу, книгами, які є справжнім витвором мистецтва ця бібліотека є справжнім скарбом. Це одне з найбільших зібрань рідкісних книг в Ураїні. Також з розглянутого матеріалу, можна зробити висновок, що історію бібліотеки визначають історія фондів, особистостей – бібліотекарів, а також ідей, які були покладені в основу її розвитку.